У соціальних мережах стрімко набирає популярності незвична конспірологічна теорія, прихильники якої намагаються довести, що Дональд Трамп може бути мандрівником у часі.
Аргументи базуються на дивних історичних збігах, що пов’язують сучасного політика з фантастичними романами XIX століття, загадковими кресленнями техаського іммігранта та спадщиною геніального винахідника Ніколи Тесли, пише Експерт.
Головним підґрунтям для розмов стали твори письменника Інгерсолла Локвуда, написані понад 130 років тому. У його романі 1893 року «Незвичайна подорож маленького Берона Трампа» головний герой — хлопчик на ім’я Берон — живе в «замку Трампа» і вирушає в подорож до Росії під керівництвом наставника, якого звати Дон.
Конспірологи одразу провели паралель із молодшим сином експрезидента, Берроном, та самим Дональдом Трампом, вбачаючи у книзі ледь не зашифроване пророцтво.
Ще більше запитань викликав інший роман Локвуда під назвою «Останній президент», виданий у 1896 році. У ньому описано перемогу несподіваного кандидата-аутсайдера, який проживає в готелі на П’ятій авеню в Нью-Йорку — саме там, де сьогодні височіє знаменита вежа Trump Tower.
Сюжет книги описує паніку в суспільстві та призначення на державні посади людей не з політичної еліти, що прихильники теорії вважають прямим описом подій 2016 та 2024 років.
До загадкової картини додають і малюнки Шарля Дельшау, прусського іммігранта, який у XIX столітті створював креслення фантастичних літальних апаратів. У його зошитах помітили не лише прізвище «Трамп», а й числа 45 та 47, що відповідають номерам президентських термінів Трампа.
Ці факти пов’язують із дядьком політика, фізиком Джоном Трампом, який у 1943 році аналізував секретні архіви Ніколи Тесли. Конспірологи переконані, що саме там могли зберігатися креслення машини часу, до яких родина Трампів нібито отримала доступ.
Попри те, що такі збіги виглядають вражаюче, наукова спільнота налаштована скептично. Вчені наголошують, що людський мозок схильний шукати закономірності у випадкових деталях, а відсутність «туристів із майбутнього» залишається головним аргументом проти реальності таких мандрів.
Більшість істориків вважають ці збіги просто надзвичайним літературним та історичним курйозом, який не має під собою доказової бази.