Попри гострий дефіцит працівників у Німеччині, лише 22% українських біженців працездатного віку, які там проживають, мають справжню роботу. Решта громадян отримують соціальну допомогу від ФРН і не поспішають шукати роботу. Насправді причин такої ситуації декілька, однак ключовою залишається мовний бар’єр.
Як пише Neue Zürcher Zeitung, понад один мільйон українців прибули до Німеччини після початку війни, рятуючись від бойових дій. Їм одразу надали право на проживання та роботу, чого не було з біженцями з інших країн. Однак, інтеграція українців у німецький ринок праці йде повільно. Навіть через два роки після початку війни, більшість з них все ще живуть на державну допомогу.
Чому так відбувається?
Існує низка причин:
- Нестача персоналу в центрах зайнятості.
- Невідповідність німецьким вимогам. Багато українців не можуть підтвердити свою кваліфікацію, їм потрібна перепідготовка або додаткові курси.
- Мовний бар’єр.
- Відсутність місць у дошкільних закладах.
- Високий рівень бюрократії.
- Небажання деяких людей працювати за мінімальну зарплату, адже допомога громадянина може бути їм вигіднішою.
Ситуація з українськими жінками є особливо складною. Їх більшість (близько 540 000) мають дітей, і через брак місць у садках та яслах їм складно працевлаштуватися.
Німеччина намагається розв’язати проблему нестачі кадрів. Зокрема, уряд спрощує процедуру визнання кваліфікації та збільшує кількість місць у дитячих садках.