Західні країни ще зрозуміли, що насправді відбувається у Росії чого хочуть росіяни. З 2000 року при владі у Росії перебуває не лише Путін, а й Федеральна служба безпеки – ФСБ. Вона прийшла до влади в Росії, щоб продовжити завойовницьку політику колишнього СРСР, яка припинилася 1945 року, коли США створили ядерну зброю, пише Юрій Кочинєв, Postimees.
Завдяки ядерній зброї у СРСР виникла теорія мирного співіснування із Заходом. З одного боку були СРСР та соціалістичний табір, з іншого – США зі своїми союзниками у Європі. Крім того, західний блок підтримують Японія та Австралія. Китай, Африка та Латинська Америка дивилися на обидва табори та діяли так, як вважали за потрібне. Арабські країни зіграли у свою гру та уклали угоди з обома таборами.
До розпаду СРСР світ був бінарним, і існувало два глобальні центри сили – Вашингтон та Москва. Потім зник СРСР, а разом із ним – і бінарний світовий порядок. Росії тоді довелося подбати про те, щоб самій не розпастися на багато частин.
Цього не сталося, і Путін почав відчувати, що Захід не сприймає Росію як рівноправного партнера. З того часу почалася величезна образа Путіна на західний світ. Особливим об’єктом ненависті стали США зі своїм статусом економічної та військової наддержави. Путін вирішив, що Росія захопить території колишнього СРСР і покаже цим колективному Заходу його місце. Оскільки, на думку Путіна, Захід не ставився до Росії з достатньою повагою та повагою, він вирішив раз і назавжди показати йому справжнє співвідношення сил.
За діями Путіна стоять не миттєві амбіції, а ставлення росіян до всього західного. Це суміш величезної переваги і в той же час комплексу принизливої неповноцінності. Конфронтація Росії із західним світом історично була серією тимчасових зближень і щоразу – неминучого розриву. Путін у цьому сенсі не є винятком.
Очікувана трійця
Розчарувавшись у «своїх західних партнерах», він вирішив показати їм, чого вони варті. З такою метою – домогтися переваги Росії над Заходом – він розпочав свою «рішучу боротьбу». Його перший удар був націлений на Україну, яку він вважав зрадницею на відміну від своєї «союзниці» Білорусі. Нова федеративна держава під егідою Москви мала бути утворена з Білорусі, України та Росії.
Білорусь була підпорядкована Путіним, який підтримав Олександра Лукашенка, щоб той залишився при владі. Україна почала опір та трійки не склалося. Путін вважав це зрадою і в безсилій злості хоче знищити цю країну. Не зрозумівши цього, колективний Захід зможе зрозуміти, чого зрештою хочуть ці росіяни. Вони хочуть бути правителями світу – ні більше, ні менше. Це імперське мислення, а Росія за своїм менталітетом все ще залишається імперією, з одним центром та одним правителем.
Путін сформулював власну теорію взаємин із Заходом, згідно з якою велику війну можна виграти і в епоху ядерної зброї. Це продовження завойовницької політики колишнього СРСР, яка припинилася 1945 року. Путін насправді не хоче мирних переговорів із Заходом. Він хоче бути господарем у всій Європі.