Поки війна між Іраном та Ізраїлем загострюється, реакція мусульманських країн Близького Сходу виявляється вкрай стриманою. Попри гучні офіційні заяви на підтримку Тегерана, більшість арабських режимів не квапляться втручатися — і це радше демонстрація прихованого схвалення дій Ізраїлю, ніж справжня солідарність з Іраном.
Як зазначає генеральний директор телеканалу Sky News Arabia Надім Катіш, «ісламська революція фактично завершена». А єгипетський салафіт Хатем аль-Хавіні прямо заявив, що «радіє знищенню шиїтів в Ірані». Колишній міністр Йорданії Мухаммад Даудія, реагуючи на звинувачення у співпраці з Ізраїлем, заявив: «Усе це вигадки», – пишет haqqin.az.
Йорданський аналітик Айман Ханіті вважає, що в країні одночасно з таємним схваленням ударів по Ірану поширений страх: Ізраїль, відчувши свою міць, може вдатися до анексій і депортацій палестинців. Це особливо тривожить Амман.
Подібні настрої простежуються й серед сунітських еліт інших країн: мова не про любов до Ізраїлю, а про глибоке задоволення від ослаблення шиїтського Ірану та зламу його експансіоністської політики.
Єгипетський політолог Амр Шобаки вважає, що атака оголила критичний розрив у потенціалах Тегерана і Тель-Авіва. Представник ФАТХ Набіль Амро наголосив, що за останні два роки Ізраїль досяг стратегічної переваги. Саудівський експерт Абдель Гані аль-Кінді підсумував це жорстко: «Раціональність та наука перемогли ідеології та гасла».
Попри публічне засудження дій Ізраїлю, справжня причина обережності арабських режимів — страх перед гнівом Ірану у випадку поразки, зокрема помсти монархіям Перської затоки.
Натомість сам Іран опинився в політичній ізоляції. Його основний союзник у Лівані — «Хезболла» — не втручається. Представник партії Махмуд Каматі пояснив це просто: «Іран не просив допомоги, тому ми лише підтримуємо його інформаційно».
У Лівані зростає невдоволення: ведучий Валід Аббуд закликав Тегеран «забрати зброю, дрони і верховного лідера». Сирія, де влада перейшла до антиіранського режиму, реагує стримано. Іракські шиїтські формування не поспішають втручатися. Лише хусити в Ємені демонструють вірність Тегерану — і то скоріше символічно.
Професор Ізраїльського університету Елі Фуда припускає, що частина арабських держав бере участь у непублічній координації з Ізраїлем — зокрема в межах повітряної оборони, створеної після Авраамових угод. Не виключено, що літакам Ізраїлю дозволено проходити через їхній повітряний простір.
У багатьох арабських ЗМІ вже висловлюються сподівання: якщо іранську ядерну програму вдасться зупинити, це може стати початком нового балансу в регіоні. Але джерела в Саудівській Аравії наголошують: навіть у разі перемоги Ізраїлю нормалізація відносин буде неможливою без поступок щодо Палестини.
Тим часом увага світових медіа прикута до ударів по Тегерану та Тель-Авіву, а ситуація в секторі Гази залишається в тіні. Там триває кривава кампанія, але навіть ослаблений, ХАМАС не демонструє готовності до поступок.
Підсумовуючи, можна сказати: операція «Ам Калаві» навряд чи принесе мир. І саме арабські столиці визначать, стане ця війна завершенням шиїтської революції — чи лише вступом до нового розділу великої близькосхідної гри.