Найяскравішим моментом в інавгураційній промові Дональда Трампа минулого місяця була його обіцянка, що США “знову будуть вважати себе зростаючою нацією — такою, що збільшує багатство й розширює територію”. Надії на те, що розмови Трампа про територіальну експансію були порожніми риторичними витівками, розвіялися. Згадки президента про іноземні території, які він хотів би придбати, надто часті, щоб їх можна було ігнорувати чи відкидати.
Трамп впевнено заявляв, що Америка “отримає Гренландію”. Він пообіцяв “повернути” Панамський канал. Він часто говорить, що Канада має стати 51-м штатом Америки. Минулого тижня він навіть заявив, що претендує на Сектор Гази, пише Гідеон Рахман, головний оглядач відділу міжнародних відносин Financial Times, передає ZN.UA.
Захоплення Трампа придбанням територій злякало навіть деяких його прихильників. Але експансіоністські амбіції Трампа легше зрозуміти, якщо розглядати їх як частину глобальної тенденції. Два інших світових лідери, яких він, схоже, вважає справжніми колегами — Володимир Путін і Сі Цзіньпін — також розглядають територіальну експансію як ключову національну мету і частину своїх особистих претензій на велич.
Російські офіційні особи часто посилаються на національну безпеку як на виправдання війни в Україні. Але сам Путін нав’язливо повертається до ідеї, що Україна не є повноцінною країною, а частиною “русского мира”.
Сі також вважає, що отримання контролю над Тайванем є ключовим для національної долі Китаю і для його власної історичної спадщини. У своїй нещодавній промові він заявив що “Тайвань — це священна територія Китаю”.
Сі сказав, що питання Тайваню більше не може передаватися з покоління в покоління. Завершення “возз’єднання” Китаю було б знаковим досягненням, яке могло б дозволити йому претендувати на статус, подібний до статусу Мао Цзедуна, засновника Китайської Народної Республіки.
Оглядач зазначає, що інтерес Трампа до імперських ідей з’явився зовсім недавно. Його радники намагаються ретроспективно раціоналізувати його заяви щодо Гренландії, Панами й навіть Гази — тобто надати іншого змісту словам Трампа, щоб вони краще звучали.
“Як і у випадку з Путіним, перше, до чого вдаються ті, хто намагаються змінити зміст, — це знайти пояснення, пов’язане з національною безпекою. Гренландія має критичні корисні копалини; китайці проявляють інтерес до Панамського каналу. А як же Канада? Газа? Тут раціональні пояснення поступаються місцем знизуванню плечима”, — пише Рахман.
За відсутності переконливого стратегічного обґрунтування територіальних амбіцій Трампа, очевидним альтернативним поясненням є те, що йдеться про особисту велич. Надії Трампа захопити Канаду або Газу все ще здаються неправдоподібними. Але Панамський канал і Гренландія є більш вразливими, вважає Рахман.
Оскільки США, Росію і Китай очолюють люди з експансіоністськими амбіціями, наслідки для нинішньої міжнародної системи є похмурими. Можливо, світ переходить від епохи, коли невеликі країни могли претендувати на захист міжнародного права, до епохи, в якій, за словами Фукідіда (давньогрецького історика), “сильний робить те, що може, а слабкий терпить те, що повинен терпіти”.
“Такий світ може бути сумісним з непростим миром між великими державами, заснованим на розподілі сфер впливу: США зосереджуються на Західній півкулі, Росія — на Східній Європі, а Китай — на Східній Азії. У 19-му столітті великі держави навіть проводили конференції, щоб поділити світ — як, наприклад, зустріч у Берліні 1884-1885 років, яка відбулася в розпал “боротьби за Африку””, — пише оглядач.
Рахман також стверджує, що зростання імперіалістичних ідеологій має наслідки для внутрішньої політики. Імперії, як правило, повинні мати імператорів. Експансіоністська зовнішня політика Путіна і Сі йде пліч-о-пліч з культом особи всередині країни й політичними репресіями. Закордонні амбіції Трампа поєднуються з інтенсивним фокусом на знищенні “ворога всередині”.