Співробітник ТЦК анонімно розповів виданню The Telegraph, як проводять мобілізацію на вулицях. Військовий назвався Артемом та погодився прокоментувати ситуацію за умови нерозголошення його рідного міста через побоювання репресій.
Після короткого інструктажу команда Артема вирішує, куди йти: декого відправляють у кафе, ресторани, навіть нічні клуби – туди, де можуть зустрітися молоді люди бойового віку. Далі починається важка робота.
“Іноді це все одно, що мати справу із загнаним у кут щуром. Вони продовжують битися навіть у машині. Ті, хто чинить опір, завжди погрожують помститися нашим хлопцям або їхнім родинам”, – розповів він по методи мобілізації.
Багато чоловіків в Україні вже стоять на військовому обліку країни. Але інші вже майже три роки ухиляються від виконання вимоги, сподіваючись, що їх не заберуть, щоб не повернутись із передової скаліченими чи в мішках для трупів, як багато їхніх співвітчизників.
Артем сказав, що кожного ранку офіцери ТЦК збираються для щоденної наради перш ніж розійтися по різних районах його міста, щоб розпочати свою роботу. Деякі офіцери йдуть на військові контрольно-пропускні пункти в ключових точках в’їзду та виїзду з міста, тоді як інші патрулюють вулиці та зупиняють усіх чоловіків, яких вони зустрічають.
За словами Артема, коли він тільки почав працювати в ТЦК, він не зупиняв чоловіків, які здавалися “очевидно слабкими”, але зараз він зупиняє всіх.
“Раніше ми дозволяли людям йти додому і пакувати речі, але останнім часом вони не повертаються добровільно. Вони ховаються і не показуються. Іноді залежно від ситуації нам доводиться конфіскувати їхні телефони”, — сказав він.
Артем пояснив, що раніше жалів чоловіків, яких так мобілізовували, а зараз “опанував свої емоції”. “Тепер для мене це просто робота. У мене завжди є аргумент: або вони, або я. Я вважаю, що краще працювати на ТЦК, ніж ховатися від нього”, — пояснив він.