У Міністерстві юстиції повідомили про те, що відповідно до статті 40 Кодексу шлюб, який укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім’ї та набуття прав та обов’язків подружжя, є фіктивним.
Тобто відсутність мети щодо створення сім’ї може бути як в обох, так і в одного в ситуації, за якої інший з подружжя вірив в щирість намірів свого чоловіка / жінки.
Згідно з Кодексом такий шлюб є підставою для визнання його недійсним за рішенням суду.
У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей неправового характеру – бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім’ї тощо. Саме по речах не правового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу.
Якщо у суді буде доведено фіктивність шлюбу, він вважається недійсним від дня його державної реєстрації (стаття 44 Кодексу).
Водночас шлюб не може бути визнаний недійсним, якщо на момент розгляду справи судом відпали обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім’ю (стаття 40 Кодексу).
Відсутність наміру створити сім’ю у момент укладення шлюбу може бути цілком компенсовано його появою після реєстрації шлюбу, коли за всіма об’єктивними обставинами можна стверджувати, що у особи з’явився намір створити сім’ю, наприклад, коли після реєстрації шлюбу, який мав ознаки фіктивності, особи почали разом проживати, вести спільне господарство, дружина завагітніла або у подружжя народилися діти, батько піклується про дружину та дітей, подружжя запрошує до себе своїх батьків та друзів, підтримують інтимні стосунки, разом відпочивають та відвідують своїх рідних та близьких тощо.
Правові наслідки недійсності шлюбу
Шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов’язків подружжя, а також прав та обов’язків, які встановлені для подружжя іншими законами України.
Якщо протягом недійсного шлюбу особи набули майно, воно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності. Розмір часток кожного з них визначається відповідно до їхньої участі у придбанні цього майна своєю працею та коштами.
Якщо особа одержувала аліменти від того, з ким була в недійсному шлюбі, сума сплачених аліментів вважається такою, що одержана без достатньої правової підстави, і підлягає поверненню відповідно до Цивільного кодексу України, але не більш як за останні три роки.
Особа, яка поселилася у житлове приміщення іншої особи у зв’язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набула права на проживання у ньому і може бути виселена.
Особа, яка у зв’язку з реєстрацією недійсного шлюбу змінила своє прізвище, вважається такою, що іменується цим прізвищем без достатньої правової підстави.
Правові наслідки, встановлені частинами другою – п’ятою цієї статті, застосовуються до особи, яка знала про перешкоди до реєстрації шлюбу і приховала їх від другої сторони і (або) від органу державної реєстрації актів цивільного стану (стаття 45 Кодексу).
Якщо особа не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, вона має право:
– на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя;
– на проживання у житловому приміщенні, в яке вона поселилася у зв’язку з недійсним шлюбом;
– на аліменти відповідно до статей 75, 84, 86 і 88 цього Кодексу;
– на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу (стаття 46 Кодексу).
Згідно зі статтею 1224 Цивільного кодексу України не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.
Варто розуміти, що фіктивний шлюб може слугувати одним із способів вчинення кримінальних правопорушень. Наприклад, якщо шлюб укладався з метою шахрайства (стаття 190 Кримінального кодексу України (далі – ККУ)), ухилення від призову на військову службу під час мобілізації (стаття 336 ККУ).