Учнівські олімпіади завжди вважалися еталоном змагання серед обдарованих дітей. Однак чи справді вони мають сенс у сучасній школі?
Колишній очільник Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук вважає, що у нинішньому форматі вони перетворилися на беззмістовну традицію, яка більше шкодить, ніж приносить користь.
Лікарчук наголошує, що учнівські олімпіади – це спадок радянської системи. У 70-х роках минулого століття їх запровадили як частину соціалістичного змагання, де важливішою була не справжня якість знань, а кількість переможців. І хоча з тих часів багато що змінилося, сама суть залишилася – школи та вчителі змушені брати участь у цій “гонці за показниками”.
“Змагання, хто краще знає математику чи історію, виглядає абсурдним. Оцінювати роботу школи чи вчителя за кількістю переможців в олімпіадах – це шлях у нікуди”, – зазначає Лікарчук.
Експерт пропонує передати організацію предметних конкурсів до закладів вищої освіти, оскільки саме вони зацікавлені у відборі найкращих абітурієнтів. Логічно, щоб переможці олімпіад отримували реальні переваги при вступі, а не просто грамоти та дипломи, які не мають жодної ваги.
Також до університетів слід передати і керівництво Малою академією наук (МАН), адже саме виші та наукові установи здатні ефективно розвивати потенціал майбутніх дослідників.
Ще один важливий момент – праця педагогів. Підготовка учнів до олімпіад вимагає колосального часу та зусиль, але вчителі часто роблять це без додаткової оплати. Лікарчук наголошує, що якщо школи й далі братимуть участь у таких конкурсах, то вчителі повинні отримувати справедливу фінансову компенсацію.
Учнівські олімпіади завжди вважалися еталоном змагання серед обдарованих дітей. Однак чи справді вони мають сенс у сучасній школі? Колишній очільник Українського центру оцінювання якості освіти Ігор Лікарчук вважає, що у нинішньому форматі вони перетворилися на беззмістовну традицію, яка більше шкодить, ніж приносить користь.
Лікарчук наголошує, що учнівські олімпіади – це спадок радянської системи. У 70-х роках минулого століття їх запровадили як частину соціалістичного змагання, де важливішою була не справжня якість знань, а кількість переможців. І хоча з тих часів багато що змінилося, сама суть залишилася – школи та вчителі змушені брати участь у цій “гонці за показниками”.
“Змагання, хто краще знає математику чи історію, виглядає абсурдним. Оцінювати роботу школи чи вчителя за кількістю переможців в олімпіадах – це шлях у нікуди”, – зазначає Лікарчук.
Експерт пропонує передати організацію предметних конкурсів до закладів вищої освіти, оскільки саме вони зацікавлені у відборі найкращих абітурієнтів. Логічно, щоб переможці олімпіад отримували реальні переваги при вступі, а не просто грамоти та дипломи, які не мають жодної ваги.
Також до університетів слід передати і керівництво Малою академією наук, адже саме виші та наукові установи здатні ефективно розвивати потенціал майбутніх дослідників.