У батьківських чатах дитсадків дедалі частіше з’являються пропозиції про щомісячні внески на доплати вихователям. Нещодавно українка Анна Нічипорчук опублікувала у соцмережі повідомлення зі свого садочка: у ньому пропонувалося обрати варіант — здавати по 200 чи 300 гривень на місяць або ж відмовитися від ідеї.
На перший погляд, йдеться про невеликі суми, проте сама пропозиція викликала гарячу дискусію. Частина батьків вважає, що йдеться про незаконну практику, адже фінансове забезпечення педагогів — це обов’язок держави, а не окремих родин. Інші ж наголошують: у нинішніх умовах зарплати вихователів настільки низькі, що без «додаткової підтримки» втримати хороших спеціалістів у дитсадках практично неможливо.
Супротивники подібних зборів нагадують, що законом заборонено збирати гроші з батьків для доплат вихователям чи іншим працівникам закладу. Вони застерігають, що «добровільні внески» швидко перетворюються на приховану форму обов’язкових поборів.
— «Як мінімум, це не законно».
— «Це треба душити моментально, бо потім буде: давайте ще зробимо ремонт у групі чи купимо меблі».
Дехто додає: обираючи професію вихователя, людина усвідомлює рівень заробітку, тому вимагати доплат від батьків несправедливо.
Інша частина батьків зізнається: не проти додатково підтримати тих, хто щодня проводить із дітьми більшість часу. Вони наголошують, що 200–300 гривень із родини — сума не критична, натомість для вихователя вона може скласти кілька тисяч на місяць і стати відчутною підмогою.
— «Я б була за. Мені шкода, що робота вихователів так несправедливо оцінена».
— «300 грн вам погоди не зроблять, а вихователь отримає додаткові 9 тисяч».
— «Якщо вихователь хороший і ви хочете його втримати — чому б ні?».
Дехто додає, що практика доплат існує вже багато років, і в окремих закладах суми сягають 500 гривень з дитини щомісяця.
Проблема полягає в тому, що низькі зарплати педагогів і вихователів — системне питання, яке неможливо вирішити на рівні окремих сімей. За офіційними даними, після останніх підвищень зарплата молодого вихователя становить близько 9–10 тисяч гривень, що ледве перекриває базові потреби.
Тому у батьківських чатах постійно виникає спокуса «підстрахувати» тих, хто дбає про їхніх дітей. Але юридично і морально такі доплати залишаються сірою зоною. З одного боку — вдячність і бажання допомогти, з іншого — ризик створення системи «добровільно-примусових» платежів, які тиснуть на всіх батьків без винятку.