Масове висаджування тополь у містах колишнього СРСР мало допомогти швидко озеленити території після Другої світової війни. Однак рішення, яке колись вважали практичним, сьогодні створює чимало проблем для мешканців.
Наймасовіше тополі почали висаджувати у 1950-х роках. Післявоєнні міста потребували швидкого відновлення, а ці дерева вважали майже ідеальним варіантом для озеленення. Вони швидко росли, добре приживалися навіть у складних міських умовах і за короткий час утворювали густу крону, яка забезпечувала затінок.
Ще однією перевагою тополь була їхня здатність затримувати пил і частину шкідливих речовин із повітря. Саме тому дерева масово висаджували вздовж автомобільних доріг, біля промислових підприємств, у дворах, парках і на центральних вулицях. Крім того, пірамідальні сорти дозволяли швидко створювати зелені алеї без значних витрат на догляд.
Втім, згодом така стратегія обернулася новими проблемами. Під час масштабного озеленення часто не враховували різницю між чоловічими та жіночими деревами. У результаті в багатьох містах переважали саме жіночі тополі, які щороку вкривають вулиці великою кількістю пуху.
Фахівці наголошують, що сам по собі тополиний пух не є алергеном. Проте він переносить пилок інших рослин, пил та дрібні частинки, через що може посилювати алергічні реакції у чутливих людей.
Є й інші ризики. Сухий пух легко займається, а старі високі тополі з часом стають аварійними. Їхні ламкі гілки можуть пошкоджувати лінії електропередач або падати під час сильного вітру й негоди.
Саме тому сьогодні в багатьох містах поступово відмовляються від старих тополь, замінюючи їх іншими видами дерев, які краще пристосовані до сучасних умов і не створюють подібних незручностей.