Епоха сліпої віри Кремля у власну непереможність, схоже, добігає кінця, перетворюючись на болісне похмілля. Поки російські генерали малювали на картах стрімкі прориви та швидку капітуляцію Києва, реальність виявилася значно жорсткішою.
Професор Міського коледжу Нью-Йорка Раджан Менон у своєму аналізі для The Guardian зазначає: Володимир Путін почав розуміти, що звіти про «успіхи» на фронті були лише паперовими перемогами, а стратегічні цілі залишаються недосяжними навіть після чотирьох років виснажливої війни.
Незважаючи на шалений тиск і масовані удари по українській енергетиці, Росія так і не змогла зламати хребет українському спротиву. Після захоплення Авдіївки окупаційна армія фактично тупцює на місці, просуваючись інколи лише на десятки метрів за добу. Менон підкреслює: замість «Києва за три дні» диктатор отримав війну на виснаження, де втрати РФ вже перевалили за мільйон осіб, а тисячі одиниць елітної бронетехніки перетворилися на брухт завдяки українським дронам.
Технологічний ляпас та крах логістики
Одним із головних «сюрпризів» для Кремля стала технологічна адаптація ЗСУ. Дрони, які забезпечують до 70% втрат ворога, фактично помножили на нуль перевагу РФ у важкій техніці. Поки російські генерали обіцяли Путіну повний контроль над небом, українські морські безпілотники змусили гордість окупантів — Чорноморський флот — ганебно втекти з Криму. Удари по НПЗ та складах боєприпасів у глибокому тилу ворога остаточно підірвали логістику, яку в Москві вважали «недоторканною».
За словами експерта, Путін послідовно визначав перемогою захоплення чотирьох областей України, але на початок 2026 року він повністю контролює лише Луганщину. Решта територій залишається недосяжною мрією, попри вербування іноземних найманців та постійні м’ясні штурми.
Схоже, диктатор починає усвідомлювати, що його армія, попри чисельну перевагу, виявилася «паперовим тигром», а стратегічна стійкість України стала для нього непереборною стіною.
Кінець ілюзій про здачу територій
Попри втому від бойових дій, більшість українців категорично не підтримують ідею миру в обмін на території, що руйнує останні сподівання Кремля на внутрішній розкол України. Менон зауважує, що Путін «вже програв Україну» стратегічно: незалежно від лінії фронту, країна остаточно розвернулася на Захід.
Тепер у Кремлі змушені пропонувати «угоди», які виглядають не як диктат переможця, а як спроба виторгувати бодай щось у ситуації, де генерали обіцяли все, а не дали нічого.