До найкращих вулканів для хайкінгу у світі потрапили маршрути на Гаваях, в Індонезії, Еквадорі, Японії, Іспанії та Танзанії. Одні з них можна пройти за кілька годин, а інші потребують досвіду, спорядження й кількох днів у горах.
Про це інформує National Geographic.
Хайкінг на вулкан — це не лише підйом до найвищої точки маршруту. Часто головні враження дає сама дорога: стежки через хмарні ліси, нічні виходи до кратера, світанки над хмарами, холод високогір’я та різка зміна пейзажів за кілька годин ходьби.
До добірки найкращих вулканів для походів увійшли Кілауеа на Гаваях, Рінджані в Індонезії, Котопахі в Еквадорі, Фудзі в Японії, Тейде на Тенерифе та Кіліманджаро в Танзанії. Частина цих маршрутів підходить підготовленим новачкам, а частина перетворюється на повноцінну експедицію з ночівлями, провідниками й акліматизацією.
Кілауеа вважають одним із найактивніших вулканів світу. Водночас це один із найдоступніших вулканів для туристів, адже його висота становить приблизно 1250 метрів.
Маршрути проходять повз кратери, вологі стежки, ділянки тропічного лісу та застиглі лавові поля. Для новачків підійде кільцева стежка вздовж краю кратера.
Більш витривалі мандрівники можуть обрати Kilauea Iki Trail. Такий маршрут триває близько п’яти годин і веде до кратера Кілауеа-Ікі, який колись був лавовим озером, а нині має вигляд чорної рівнини без рослинності.
Навколо мертвого лавового дна схили вкриті зеленню. Частина дороги йде через ліс із папоротями та деревами коа, а уважні туристи можуть побачити рідкісних гавайських гусей.
Окремо радять зупинитися біля лавової трубки Нахуку. Це природний тунель, який утворили потоки лави.
Кілауеа не потребує альпіністського досвіду чи висотної акліматизації. Однак добра фізична форма знадобиться, а через активність вулкана перед походом важливо перевіряти актуальні обмеження на маршрутах.
Рінджані на острові Ломбок — один із найефектніших вулканів Індонезії. Він здіймається на 3726 метрів, а в його кратері лежить велике озеро Сегара-Анак, назва якого означає “дитя моря”.
Підйом на Рінджані зазвичай займає два-три дні. Маршрути починаються із сіл Сенару або Сембалун, тому туристам потрібне спорядження для ночівлі, адже гірських притулків на стежці немає.
Дорога поступово змінюється: спершу мандрівники проходять села, рисові поля, трав’янисті простори й водоспади. Вище починаються прохолодніші ділянки з соснами та вулканічним попелом.
Найсильніше враження справляє кратерне озеро Сегара-Анак. Його вода протягом року залишається досить теплою, тож після важкого підйому там можна перепочити.
Найвитриваліші туристи продовжують шлях до краю кратера або вершини. Звідти відкриваються краєвиди на Балі, сусідні острови, хмари та димні вулканічні конуси.
Рінджані не є легким маршрутом. Піщані й попелясті схили сповільнюють рух, а фінальний підйом вузьким гребенем вимагає витривалості, кардіопідготовки та готовності кілька годин іти щодня.
Котопахі в Еквадорі належить до найвідоміших вулканів Південної Америки. Його майже ідеальний конус добре видно з околиць Кіто.
Висота Котопахі сягає 5897 метрів. Тому це вже не звичайний хайкінг, а серйозне високогірне сходження.
Маршрут проходить через червонуваті вулканічні ґрунти, круті схили, льодовики та зони з тріщинами. Вихід на вершину часто починають близько першої ночі.
Далі стартує найскладніша частина: підйом сипким схилом, вихід на льодовик, рух біля тріщин і підйом під значним нахилом. Для такого маршруту потрібні провідник, альпіністське спорядження, акліматизація та досвід.
Нагородою стає світанок над 800-метровим кратером Котопахі. Снігові гребені, льодовики й андійські пейзажі роблять це сходження одним із найефектніших, але й одним із найскладніших у добірці.
Фудзі — символ Японії та один із найвідоміших вулканів світу. Його висота становить 3776 метрів, а впізнавана симетрична форма давно стала частиною японського мистецтва, культури й релігійної традиції.
Найпопулярнішим маршрутом є Yoshida Trail. Його часто обирають туристи, зокрема через зручне сполучення з Токіо.
Підйом зазвичай починається від п’ятої станції Fuji Subaru Line на висоті приблизно 2300 метрів. Це найвища точка, куди можна дістатися дорогою.
Спочатку стежка проходить через листяний ліс, а потім виходить на відкриті вулканічні схили. Чим вище, тим крутішим стає маршрут і тим сильніше відчувається нестача повітря.
Багато мандрівників піднімаються до гірської хатини біля восьмої станції, кілька годин відпочивають, а близько другої ночі рушають до вершини, щоб зустріти світанок. Фудзі не потребує технічного альпінізму, але висота, холод, вітер і довгий спуск можуть стати випробуванням навіть для фізично підготовлених людей.
Тейде на Тенерифе є найвищою вершиною Іспанії та головним природним символом острова. Вулкан здіймається на 3718 метрів.
Якщо рахувати від основи на океанському дні, Тейде зараховують до найвищих вулканічних структур планети. Його маршрути проходять крізь пейзажі, які часто порівнюють із місячними.
Унизу Тенерифе асоціюється з банановими плантаціями, пляжами й теплим узбережжям. Але ближче до вершини краєвид стає суворим: лавові брили, сипучі схили, різнокольоровий вулканічний ґрунт і майже повна відсутність рослинності.
Підйом зазвичай починають від стоянки Montaña Blanca. Стежка довга й відносно рівномірна, хоча висота поступово дається взнаки.
На маршруті можна побачити великі лавові валуни, які викинули давні виверження. Вище верхньої станції канатної дороги, на висоті понад 3500 метрів, потрібен спеціальний дозвіл або супровід ліцензованого гіда.
Тому похід на Тейде варто планувати заздалегідь. На вершині відкриваються краєвиди на Атлантику та Канарські острови.
Кіліманджаро в Танзанії — найвищий окремо розташований вулкан світу та найвища гора Африки. Його вершина Ухуру-Пік розташована на висоті 5895 метрів.
Попри величезну висоту, Кіліманджаро не вважають технічно складним маршрутом у класичному альпіністському сенсі. Одним із найкращих варіантів називають дев’ятиденний Lemosho Route.
Цей шлях починається із західного боку гори й поступово проводить мандрівників через кілька кліматичних зон. Спершу це хмарні ліси, далі — вересові ландшафти, високогірні пустки, ділянки з гігантськими сенеціями та холодні вулканічні схили майже без рослинності.
Один із найпомітніших етапів маршруту — Barranco Wall. Це крута ділянка заввишки близько 250 метрів.
Після неї туристів чекають ще кілька таборів, довгі переходи та фінальний вихід на вершину через холод, вітер і розріджене повітря. Кіліманджаро потребує серйозної підготовки: перед походом радять кілька місяців тренувати витривалість, ноги, корпус і дихальну систему.