У XII столітті землі майбутньої Суджі входили до складу Чернігівського князівства, це – етнічні українські землі Слобожанщини.
Свою історію Суджа починає як козацьке містечко. Засноване у XVII столітті, воно стало одним із центрів Сумського козацького полку. Козаки, які селилися тут, були вільними людьми, які захищали українські землі від нападів татар і інших ворогів.
Після ліквідації козаччини в XVIII ст. Суджа опинилася під владою московитів. Місто стало повітовим центром Курської губернії. Попри спроби русифікації, українська культура та мова продовжували домінувати в цьому регіоні, понад 75% мешканців вважали себе українцями.
1918 року, згідно з угодою між українсько-німецькими та радянськими делегаціями, територія Суджі мала відійти Україні. Проте більшовики порушили домовленість, окупувавши місто.
“Совєтам” кортіло створити лояльну до РФ “Україну”, альтернативну тій, що визнавала владу УНР у Києві. Тому більшовики створили фейкову столицю у Суджі, де знаходився більшовицький уряд, який воював проти УНР. Фактично, там створювався плацдарм для захоплення решти українських земель. “Столиця” протрималася місяць — з 29 листопада до 27 грудня 1918 р., доки армія Денікіна, а потім “батька” Махна не вибила з Курщини творців української версії комунізму.
У січні 1919-го “совєти” вже захопили Харків, куди негайно і релокували свій маріонетковий уряд. Саме там відбулися численні промосковські з’їзди “рабочіх і крєстьян”, де вони де-факто визнали зверхність РФ над українськими землями. І саме звідти відправлялися війська російських “рабочіх” на війну з українцями.
На фото: отой самий уряд “робітників і селян” у Курську, дорогою з Суджі до Харкова.