Міжнародна група вчених виявила нові докази того, що давні види людей не лише жили одночасно, а й схрещувалися між собою. Дослідження показало, що генетична спадщина Homo erectus частково збереглася у сучасного населення Азії.
Про це пише Nature.
Через те, що ДНК у викопних рештках віком понад 100 тисяч років майже повністю руйнується, дослідники використали метод палеопротеоміки. Він дає змогу аналізувати давні білки, які зберігаються значно довше за генетичний матеріал.
Для дослідження вчені вивчили білки із зубної емалі шести зубів Homo erectus віком близько 400 тисяч років. Рештки знайшли на трьох археологічних пам’ятках у Китаї — Чжоукоудянь, Хесянь і Суньцзядун.
Аналіз підтвердив, що всі шість зразків належали до східноазійської популяції Homo erectus. Крім цього, науковці виявили ще одну амінокислотну особливість, яка виявилася спільною для Homo erectus і денисівців — загадкової групи давніх людей.
Цей самий білковий маркер знайшли й у сучасних людей. Він трапляється приблизно у 21% населення Філіппін і близько 1% жителів Індії.
На думку авторів дослідження, найімовірніше Homo erectus періодично схрещувалися з денисівцями, передавши їм частину свого генетичного матеріалу. Пізніше ця спадщина перейшла до предків сучасних мешканців Південно-Східної Азії та Океанії.
Дослідники наголошують, що це спростовує уявлення про Homo erectus як про еволюційну гілку, яка не залишила нащадків. Отримані дані свідчать, що представники цього виду зробили внесок у генетичну історію сучасної людини.
Науковці також нагадують, що люди за межами Африки досі мають близько 2% ДНК неандертальців, а у папуасів і корінних австралійців додатково зберігається від 2% до 5% спадщини денисівців.
Автори роботи вважають, що класична модель еволюції у вигляді дерева більше не відповідає сучасним знанням. Натомість розвиток людства вони порівнюють із річкою, русла якої неодноразово розходилися й знову з’єднувалися, обмінюючись генетичним матеріалом.