На великих висотах Тибетського нагір’я, де рівень кисню в повітрі дуже низький, людські спільноти процвітають. За понад 10 000 років тіла місцевих жителів змінилися так, що дозволяють їм максимально використовувати атмосферу, яка у більшості людей призвела б до кисневого голодування.
Про це пише Știrile PRO TV.
Звичайна людина високо в горах страждає від нестачі кисню, головного болю та слабкості, проте корінні жителі Тибету та Непалу не відчувають таких проблем. Це сталося завдяки унікальній адаптації до висотної гіпоксії, яка є чудовим прикладом біологічного різноманіття нашого виду.
Антропологиня Синтія Белл з Університету Кейс Вестерн Резерв у США, яка роками вивчає реакцію людини на гіпоксичні умови, виявила у тибетських громадах специфічні адаптації. Ці особливості значно покращують здатність крові переносити кисень. У дослідженні, опублікованому в жовтні 2024 року, її команда сфокусувалася на репродуктивному успіху жінок.
Вчені дослідили 417 жінок віком від 46 до 86 років, які все життя прожили в Непалі на висоті понад 3500 метрів. Вони зафіксували кількість живонароджених (від 0 до 14 на одну жінку, в середньому 5,2), а також фізичні показники та стан здоров’я, включаючи рівень гемоглобіну та насичення його киснем.
Виявилося, що у жінок з найвищим показником живонароджених рівень гемоглобіну був середнім для досліджуваної групи, але насичення гемоглобіну киснем було високим. Це свідчить про те, що адаптації дозволяють максимально транспортувати кисень до клітин і тканин без згущення крові. Такий стан не збільшує навантаження на серце, яке інакше мусило б перекачувати більш в’язку рідину.