Наука по-новому пояснила походження загадкового “третього ока”, про яке століттями говорили містики й філософи. Дослідники з’ясували, що ця структура справді існує, але має зовсім іншу роль.
Про це пише New York Post.
Результати нового дослідження, опублікованого в Biology у журналі Current Biology, показали: так зване “третє око” людини — це не містичний орган, а шишкоподібна залоза, або епіфіз.
Ця невелика структура розміром із горошину розташована глибоко в центрі мозку. Саме вона виробляє мелатонін — гормон, який регулює цикли сну та неспання.
Вчені називають епіфіз “оком розуму”. Попри те, що він давно не контактує безпосередньо зі світлом, ця структура досі допомагає організму розрізняти день і ніч.
Щоб простежити її походження, дослідники заглянули на 575 мільйонів років у минуле. Вони вивчили одного з найдавніших предків хребетних — маленьку морську істоту, схожу на личинку.
У цієї істоти було одразу три світлочутливі органи: два бокові ока і третє центральне. Саме воно відповідало за контроль освітлення та орієнтацію в просторі.
Науковці вважають, що ця “триока” система стала основою для розвитку сучасного зору. Згодом еволюція змінила цей механізм.
Близько 500 мільйонів років тому частина предків людини перейшла до життя в осадових породах морського дна. Там бокові очі стали менш потрібними, тому організм поступово від них відмовився.
Залишився лише центральний світлочутливий орган. Він допомагав розрізняти верх і низ, а також день і ніч.
Коли ці істоти повернулися до відкритого моря, їм знову знадобився повноцінний зір. Саме тоді частини цього третього ока почали зміщуватися до боків голови.
Згодом вони перетворилися на сучасні сітківки. Саме тому очі людини й епіфіз мають спільне еволюційне походження.
Раніше частина науковців вважала, що ці структури розвивалися окремо. Нове дослідження це спростувало.
Тепер вчені кажуть: “третє око” справді існує, але не відкриває шлях до містики. Натомість воно щодня керує нашим сном, пробудженням і внутрішнім біологічним ритмом.