Нове дослідження змінило уявлення про харчування перших людей, які заселили Америку. Виявилося, що основу їхнього раціону становили не рослини чи риба, а гігантські тварини.
Про це пише Earth.com.
Дослідження, опубліковане в журналі *Science Advances*, показало, що понад 80% їжі людей льодовикового періоду забезпечували мамонти та інші великі травоїдні вагою понад одну тонну. На думку науковців, саме така стратегія допомогла людям швидко заселити Північну й Південну Америку та могла стати одним із чинників зникнення мегафауни.
Археологи Бен Поттер з Університету Аляски та Джеймс Чаттерс з Університету Макмастера дослідили кістки тварин на стоянках трьох найдавніших культур Америки — від Берингії, яка колись з’єднувала Сибір і Аляску, до культури Кловіс у Північній Америці та культури списів “риб’ячий хвіст” у Південній Америці.
Вони встановили, що мисливці по всьому континенту використовували однакову тактику — полювали переважно на мамонтів та інших великих травоїдних. Саме це, на думку авторів роботи, дозволило швидко освоювати нові території без необхідності пристосовуватися до особливостей кожної екосистеми.
Науковці проаналізували 50 археологічних стоянок — вісім у Берингії, 25 у Північній Америці та 17 у Південній. На 49 із них основою раціону були тварини вагою понад тонну.
За підрахунками дослідників, вони забезпечували від 83% до 88% усіх калорій із м’яса. У Берингії люди полювали на шерстистих мамонтів, у Північній Америці — на колумбійських мамонтів, а в Південній — на гігантських лінивців і гомфотеріїв, які були родичами сучасних слонів. Частка дрібної дичини не перевищувала 1%.
Щоб перевірити, чи не спотворює результати погане збереження дрібних кісток, дослідники штучно збільшили їхню умовну кількість у сто разів. Навіть після такого перерахунку великі тварини все одно забезпечували понад 98% харчових ресурсів.
Додатковим підтвердженням став аналіз кісток 18-місячної дитини культури Кловіс, знайденої у штаті Монтана. Хімічний склад показав, що раціон її матері приблизно на 96% складався з м’яса мамонтів та інших великих тварин і лише на 4% — із дрібних ссавців.
На всіх досліджених стоянках археологи знаходили переважно масивні кам’яні наконечники, ножі та скребки для оброблення великих туш. Для полювання використовували атлатлі — спеціальні пристрої, які дозволяли метати списи з більшою силою.
Водночас учені не знайшли жорен для подрібнення насіння, земляних печей для приготування рослинної їжі, а також рибальських гачків, гарпунів чи грузил для сіток. Це свідчить, що рибальство й збирання рослин не були основою їхнього способу життя.
Дослідники також звернули увагу на ретельну підготовку до полювання. Кам’яні наконечники використовували до повного зношування, а якісний камінь переносили на сотні кілометрів.
На центральних Великих рівнинах комплекти інструментів перевозили на відстань до 370 миль (приблизно 595 кілометрів), а один із знайдених артефактів подолав близько 930 миль (майже 1496 кілометрів).
На думку авторів дослідження, така мобільність пояснюється тим, що люди постійно рухалися слідом за великими тваринами. Мамонти, гігантські лінивці та інші представники мегафауни жили у різних природних зонах, тому мисливцям було достатньо знати їхню поведінку, а не особливості кожної нової місцевості.
Вчені зазначають, що після зникнення великих тварин ця стратегія перестала працювати. Давні спільноти були змушені переходити на полювання на бізонів, північних оленів, гуанако та іншу місцеву здобич, а їхні культури поступово стали більш регіональними.
Автори роботи наголошують, що не вважають людину єдиною причиною вимирання мегафауни, оскільки тоді відбувалися й масштабні кліматичні зміни. Проте результати дослідження свідчать, що активне полювання людей, імовірно, стало одним із важливих чинників цього процесу.
