Біля берегів Південної Африки випадково знайшли рибу, яку науковці вважали зниклою ще з часів динозаврів. Відкриття латимерії стало однією з найбільших зоологічних сенсацій ХХ століття.
Історія почалася 22 грудня 1938 року в південноафриканському місті Іст-Лондон. Того ранку рибальський траулер Nerine повернувся з промислу біля гирла річки Халумна з незвичайною рибою на борту.
Знахідка важила 57,5 кілограма і мала довжину 1,5 метра. Капітан судна Хендрік Гоосен зателефонував своїй знайомій, кураторці місцевого музею Марджорі Куртене-Латімер, щоб вона поглянула на дивний улов.
У той момент Куртене-Латімер монтувала музейну колекцію рептилій. Вона зробила перерву, взяла таксі та поїхала до доку, щоб привітати екіпаж із наближенням Різдва.
Серед акул, морських зірок і водоростей вона помітила незвичайний блакитний плавець. Коли рибу очистили від слизу, жінка побачила тверду луску, чотири плавці, схожі на кінцівки, і дивний хвіст.
“Це була така гарна риба – більше схожа на велику порцелянову прикрасу – але я не знала, що це таке”, – розповідала Куртене-Латімер.
Доставити знахідку до музею виявилося складно. Водій таксі спершу не хотів везти в салоні велику рибу із сильним запахом, але після суперечки з Марджорі погодився.
У музеї директор не поділив захоплення кураторки й назвав знахідку “всього лише кам’яним окунем”. Тим часом через літню спеку тіло риби швидко псувалося і виділяло жир.
Куртене-Латімер намагалася зберегти рибу. Міський морг і місцевий холодокомбінат відмовили їй у допомозі, тому вона звернулася до таксидерміста.
Разом вони загорнули рибу у простирадло та газету, просочену формальдегідом. Паралельно Марджорі надіслала опис і ескіз професору Джеймсу Леонарду Брірлі Сміту, відомому іхтіологу та викладачу хімії.
Лист дістався науковця лише 3 січня 1939 року, коли він був на відпочинку. Побачивши малюнок, Сміт зрозумів, що перед ним може бути целакант — риба, яку вважали вимерлою понад 65 мільйонів років тому.
Професор одразу надіслав телеграму з проханням обов’язково зберегти скелет і зябра. Через затримки та зливи він зміг приїхати до Іст-Лондона тільки 16 лютого 1939 року.
Коли Сміт побачив опудало, перший погляд, за його спогадами, вразив його “наче білий спалах”. Новий вид він назвав Latimeria chalumnae — на честь Марджорі Куртене-Латімер і річки Халумна.
Відкриття стало гучною подією для науки. Але для остаточного підтвердження дослідникам потрібен був другий свіжий екземпляр із неушкодженими внутрішніми органами.
Пошуки тривали 14 років. Сміт надрукував тисячі листівок із пропозицією винагороди у 100 фунтів стерлінгів і поширив їх уздовж східного узбережжя Африки.
У грудні 1952 року рибалка Ахмед Хусейн виловив другу латимерію біля Коморських островів. Щоб швидко доставити цінну знахідку, Сміт переконав уряд Південної Африки виділити військовий літак Dakota.
Сьогодні латимерій вважають “живими викопними”. Вони мають унікальний внутрішньочерепний суглоб і лопатеві плавці, які рухаються подібно до людських кінцівок.
У 1997–1998 роках учені Марк Ердманн і його дружина Арназ Мехта випадково знайшли другий вид латимерії на рибному ринку в Індонезії. Ця риба мала коричневе забарвлення.
Латимерія пережила епоху динозаврів і досі живе в океані. Її відкриття показало, що на Землі ще можуть існувати істоти, які довго були відомі науці лише за скам’янілостями.