Під узбережжям Північної Каліфорнії науковці виявили тектонічний фрагмент, існування якого в цьому регіоні вважалося неможливим. Уламок “Піонер”, що колись входив до складу стародавньої плити Фараллон, залягає в зоні перетину розломів Сан-Андреас і Каскадія.
Відкриття здатне суттєво переглянути карту сейсмічних ризиків Західного узбережжя США. Результати опубліковані в журналі Science, на які посилається econews.
Відстежити рух глибинних структур вченим вдалося завдяки аналізу роїв слабких низькочастотних підземних поштовхів. Виявилося, що стародавній фрагмент океанічної кори зчеплений із Тихоокеанською плитою та просувається на північ вздовж майже горизонтального розлому, якого немає в жодній чинній моделі сейсмічної небезпеки.
Переважна частина плити Фараллон поглинута мантією ще мільйони років тому, і геологи не очікували знайти її залишки під Каліфорнією. Нові дані перекреслили цю впевненість. Приблизно 30 мільйонів років тому Тихоокеанська плита захопила фрагмент Фараллон і відтоді транспортує його на північ, немов застряглий шматок на рухомій конвеєрній стрічці.
Нині уламок розташований поблизу морської точки зіткнення трьох плит, відомої як “Потрійне з’єднання Мендосіно”. Саме тут Тихоокеанська, Північноамериканська та Гордська плити взаємодіють в одному з найбільш сейсмічно активних районів Сполучених Штатів, поблизу прибережних населених пунктів, секвойових лісів і рибальських угідь.
Класична схема регіону передбачала три плити з трьома межами між ними. Оновлена модель виглядає набагато складніше: навантаження під земною поверхнею розподіляється між щонайменше п’ятьма окремими рухомими структурами.
Частина Північноамериканської плити відокремилася та занурюється разом із плитою Горда, натомість фрагмент “Піонер” переміщується з Тихоокеанською плитою трохи південніше. Така конфігурація відсуває межу між головними плитами далі на південь і розширює площу контакту із зоною субдукції Каскадія, де вже зараз існує загроза землетрусів магнітудою до 9 балів із подальшим формуванням тихоокеанського цунамі.
Оновлена, більш мілководна модель поверхні субдукції нарешті пояснює загадку, що не давала спокою сейсмологам десятиліттями: землетрус 1992 року поблизу мису Мендосіно магнітудою 7,2 стався на глибині, яка не вписувалася в жодну попередню теорію.
Питання про те, чи здатний виявлений розлом спровокувати потужні поштовхи, поки лишається відкритим. Проте фахівці наголошують, що він є реальним чинником ризику на території, де навіть незначне відхилення у характері коливань може позначитися на стані будівель, мостів і планів евакуації населення в разі цунамі. Картування прихованих структур на кшталт “Піонера” скорочує невизначеність і допомагає місцевим службам визначити, яким саме розломам потрібна першочергова увага.