Аляскинський люпин понад 80 років тому завезли до Ісландії, щоб відновити виснажені ґрунти та зупинити ерозію. Але згодом рослина почала витісняти місцеві види й перетворилася на одну з головних екологічних проблем країни.
Про це пише Times Of India.
У 1945 році аляскинський люпин (Lupinus nootkatensis) висадили в Ісландії через складний стан земель. Через вирубування лісів, вулканічну активність і надмірний випас худоби значні території втратили рослинний покрив, а ґрунти стали вразливими до ерозії.
Рослина справді допомогла. Люпин здатний фіксувати азот із повітря, збагачувати бідні ґрунти поживними речовинами та завдяки потужній кореневій системі утримувати землю від руйнування.
Однак з часом фіолетові квіти почали поширюватися далеко за межі місць, де їх висаджували. Густі зарості люпину змінили склад ґрунту та створили умови, у яких місцевим рослинам стало важче виживати.
Дослідники з’ясували, що на територіях із великою кількістю люпину зменшується різноманіття рослин. Особливо постраждали вересові пустища та лісові екосистеми, де деякі місцеві види стали рідкісними.
За оцінками вчених, нині близько 13,3% території Ісландії придатні для поширення цієї рослини. У майбутньому через потепління площа може збільшитися більш ніж удвічі.
Попри це, повністю відмовлятися від люпину в Ісландії не планують. На деградованих землях він і досі допомагає відновленню природи, але його висаджування на неушкоджених територіях може завдати шкоди унікальним екосистемам.
Історія люпину стала прикладом того, що рішення однієї екологічної проблеми іноді може створити іншу, якщо не враховувати довгострокові наслідки.