Київ оговтується після ракетного удару РФ у ніч на 24 січня. Унаслідок масованої атаки й пошкоджень критичної інфраструктури в столиці без теплопостачання залишилося майже 6000 будинків. Більшість із них — ті, які вже двічі підключили до теплопостачання після обстрілів 9 та 20 січня.
Російський терор і третій опалювальний сезон
Фактично місто змушене вже втретє запускати теплоносій у мережу для такого великого масиву будівель. Але за морозів у 10-15 градусів зробити це надто складно.
Без тепла залишаються 1330 багатоповерхівок. Найскладніша ситуація у Деснянському районі, там близько 600 будинків без води, тепла та світла. На Троєщині розгортають додаткові пункти обігріву (до 145, які були створені в районі раніше).
Влада розпочала розгортання опорних пунктів, де люди зможуть перебувати і вдень, і вночі. Такі пункти облаштовують у деяких школах, додатково оснащуючи їх мобільними котельнями. Мешканці матимуть можливість де переночувати — їх обіцяють забезпечити місцями для спання та харчуванням.
Кияни рятуються як можуть. Хтось і справді тимчасово виїхав за місто. Хтось продовжує триматися у холодних квартирах, рятуючись завдяки підручним засобам та у пунктах обігріву, які з’явилися поруч із будинками.
Досвід Харкова та питання до Києва
У мережі розгорнулася дискусія: а де обіцяні владою мобільні котельні? Чому у Києві так і не запустили у роботу міні-ТЕЦ, про запуск яких точилися розмови ще восени, коли ворог тільки-но розпочав атаки на енергетичні об’єкти столиці.
Експерти порівнюють складну ситуацію у Києві з такими містами, як прифронтовий Харків чи обласний центр Житомир, де змогли вчасно розгорнути когенераційне обладнання. Когенерація — це комбіноване виробництво електроенергії та тепла. Її суть полягає в тому, що тепло, яке утворюється під час виробництва електрики, не втрачається, а ефективно використовується для обігріву будинків. Ці установки і рятують зараз прифронтовий Харків.
Але от чому це обладнання не було розгорнуто у Києві? При тому, що саме Київ публічно просував концепцію розподіленої когенерації і навіть затвердив її в травні 2024 році рішенням Київради.
Експерти говорять: Київ не знаходився за 30 кілометрів від фронту, і йому не загрожували постійні атаки та удари КАБами, як Харкову. Однак залпові атаки ворога на енергосистему Києва, на жаль, спричинили руйнування, яких місто ще не знало. Росіяни били повторно цілеспрямовано й масовано в енергооб’єкти саме під час сильних морозів.
Фахівці зазначають, поки Харків насичував місто когенераційними установками, встановлював їх та підключав завдяки активній підтримці держави та партнерів, Київ свої міні-ТЕЦ встановлював самостійно і заявляв про те, що роботи йдуть за планом.
5 міні-ТЕЦ під шаром бетону
Навесні 2024 року комунальне підприємство «Київтеплоенерго» оголосило в системі «Прозоро» тендер на придбання 15 когенераційних установок (з яких укомплектували 5-ть міні-ТЕЦ). Чому вони досі не працюють, а проект настільки розтягнувся в часі — стало найбільш резонним питанням січня.
«Столиця залишається єдиним містом в Україні, яке самостійно купувало когенераційне обладнання. Єдина когенераційна установка потужністю 1,5 МВт надана Києву як міжнародна гуманітарна допомога в 2024 році, вона встановлена і працює для потреб одного з критично важливих підприємств сфери ЖКГ», — пояснюють у КМДА.
Столиця виконала усі необхідні закупівельні процедури, та пройшла через логістичні й технічні складнощі. Враховуючи ступінь складності й комплексність проекту, обладнання закуповувалось у багатьох виробників, як українських, так і міжнародних.
«На сьогодні збудовано 5-ть так званих міні-ТЕЦ. Вони є повноцінними об’єктами когенерації та оснащені усіма необхідними додатковими системами, зокрема елементами захисту 2-го рівня», — зауважують у міськадміністрації.
Зараз на станціях завершується процес експлуатаційного тестування. І всі вони неодмінно запрацюють.
Посадовці пояснюють, щоб ці міні-ТЕЦ запрацювали в умовах війни їх потрібно було забезпечити надійним захистом другого рівня. Простіше кажучи сховати їх під шаром бетону. А це відповідно позначилося на термінах будівництва, бо йдеться про потребу підведення до установок газопостачання та надійної систем вентиляції. Саме тому все так було розтягнуто у часі.
«Міні-ТЕЦ — це не мобільна котельня, чи генератор. Це — повноцінна ТЕЦ, просто вона локальна. Враховуючі обсяги споживання енергії в Києві, особливо в зимовий період, наявні міні-ТЕЦ не можуть замістити існуючу систему енергопостачання столиці, проте вони є важливим елементом енергостійкості. Саме тому столиця і розглядала створення когенераційних локальних станцій як комплексну стратегію, наростити потужність в тих масштабах, які потрібні Києву в такі стислі терміни, а в умовах війни це надскладне завдання», — запевняють у КМДА.
Порятунок для мікрорайонів
На думку Володимира Омельченка, директора енергетичних програм Центру Разумкова, зараз не варто шукати «крайнього» у проблемах з тепло та електропостачанням Києва, а потрібно терміново виправляти ситуацію, яка склалася у місті.
Щодо когенераційних установок, то експерт каже, що навіть, якщо місто отримало лише одну таку від партнерів, то з закупівлею інших не потрібно було зволікати, а тим більше з їх встановленням.
«Загальна потужність семи децентралізованих когенараційних установок 60 МВт. Безумовно можна було їх встановити значно більше, і нарощувати потужності за рахунок міста, як мінімум до 300-400 МВт, тоді б це мало ефект», — розповідає Володимир Омельченко.
На думку експерта, децентралізовані когенераційні установки треба було розмістити у зоні будинків, які отримують тепло від ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6. Як альтернативу, на випадок атак противника на ці об’єкти. До речі, загальний концепт і передбачав розміщення по всьому місту локальних ТЕЦ.
«На жаль, цього зроблено не було. Але я тут би не звинувачував лише керівництво міста, бо це загальнодержавна проблема, адже у Києві знаходиться багато компаній, які у державній власності — „Енергоатом“, „Нафтогаз“, „Укртранснафта“, „Укрнафта“, „Укрзалізниця“. Тобто не самі бідні в країні компанії, які б мали вчасно допомагати столиці, але не допомогли. А до цього додаємо постійно погану координацію дій між центральною та київською владою. Все це призвело до таких наслідків, а зараз взялися за пошуки „крайнього“, — каже Володимир Омельченко.
Одна міні-ТЕЦ врятує один мікрорайон
Щодо міні-ТЕЦ, то експерт зауважує, що її конструкція не така вже й маленька, це доволі масштабний об’єкт, який виробляє електроенергію і тепло. Він погоджується, що такі установки дуже вразливі до умов війни і потребують надійного захисту.
«Одна децентралізована когенераційна установка може виробляти 22 МВт. Це не мало, але не достатньо багато. Щоб було зрозуміло — Київ споживає десь 1700 МВт, а 22 МВт це близько 1,5%. Тобто установок потрібно дуже багато, щоб замістити наявну систему. Виробленої електроенергії від однієї установки вистачить, щоб забезпечити світлом мікрорайон чи декілька мікрорайонів в залежності від кількості мешканців. Загалом, одна така когенераційна установка може забезпечувати 20-30 тисяч споживачів. Тобто, якщо цих установок було багато, то відповідно більше людей мали б зараз світло в будинках. Тому коли місто матиме хоча б 20-30 таких децентралізованих когенераційних установок, тоді це вже буде серйозно і матиме ефект», — розповідає Володимир Омельченко.
Шлях Києва до енергонезалежності
Загалом, за словами експерта, Київ завжди був енергетично вразливим містом, таким його зробили ще за радянських часів.
«Від роботи двох великих ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6, залежать понад 1 мільйон мешканців Києва. Я би сказав, що ця залежність є критичною. Росіянам варто зруйнувати ці дві ТЕЦ і величезна кількість людей залишиться без опалення, що власне частково відбулося. Але навряд чи у цьому винна київська влада», — додає Володимир Омельченко.
Щодо подальших перспектив, то на думку експерта, Києву потрібно розбудовувати нову конфігурацію енергозабезпечення столиці.
«На сьогодні Київ забезпечує себе лише на 25%, від власного споживання. А після ракетних ударів та руйнації ТЕЦ, і взагалі на 10-15%. Місто має розбудовувати децентралізовані когенераційні установки, будувати сміттєпереробні заводи, які б використовували сміття у якості сировини. Також потрібно нарощувати генерацію за рахунок біопалива та біометану, будувати Energy Storage — системи зберігання енергії, виробленою за рахунок сонця та вітру. А для надійності зовнішнього забезпечення варто розбудовувати додаткові лінії електропередач до Києва, насамперед від Рівненської АЕС. Саме це може змінити ситуацію, щоб Київ зміг сам себе забезпечити електроенергією не на 20%, а хоча б на 70-75%», — зазначає Володимир Омельченко.
Оперативні новини Києва: події, рішення влади, транспорт, безпека, життя киян і міські ініціативи — усе найважливіше про життя столиці України читайте в розділі «Київ».