На Вербну неділю традиційно освячують у церкві вербу, після чого гілочками легенько б’ють один одного, нагадуючи, що скоро прийде свято Христового Воскресіння.
Традиційним привітанням у цей день є “Слава Ісусу Христу”. Відповідати слід: “Навіки-віків! Амінь”, “Слава навіки Богу!”, “Слава навіки!”, пише Освіта 24.
Після святкового богослужіння віряни легенько б’ють своїх рідних та друзів освяченими гілочками верби. При цьому промовляють: “Не я б’ю – верба б’є, віднині за тиждень Великдень”.
У західних регіонах цю примовку використовують і для вітання. Існують й інші її варіації. Їх наводить етнограф Галина Олійник:
– Не я б’ю, верба б’є, за тиждень Великдень. Уже недалечко червоне яєчко.
– Не я б’ю, лоза б’є, лоза б’є – не заб’є. Від нині за тиждень буде Великдень (галицьке вітання).
– Не я б’ю, верба б’є! Будь величний, як верба, здоровий як вода, багатий як земля.
– Не я б’ю, лоза б’є, лоза б’є – не заб’є, від нині за тиждень буде Великдень. Будь здоровий як вода, багатий, як земля, а красний як тая паска, бо в ній Божа ласка.
За словами етнографині, освячена верба була оберегом для усього дому та для кожного члена сім’ї. Після освячення треба було з’їдати по кілька вербових котиків, щоб бути здоровими.
Вербна неділя – це дванадесяте свято, яке означає вхід Господній в Єрусалим напередодні його надлюдських страждань та смерті на Голгофі. Цього дня прийнято йти до церкви та освячувати вербу.
Дата святкування Вербної неділі завжди прив’язана до Великодня, а тому щороку змінюється. Але завжди відзначають за тиждень до Господнього воскресіння.