28 грудня стало відомо про смерть французької акторки Бріжит Бардо. Вона була не просто зірка французького кінематографа, а культурним феноменом 20 століття. Бріжит Бардо уособлювала нову жіночність, яка була вільною, чуттєвою, бунтівну та стала символом епохи, що змінювала уявлення про жінку на екрані. Її фільми викликали скандали, збирали касу і впливали на моду, мистецтво та суспільні настрої далеко за межами Франції. В пам’ять про акторку зібрали п’ять найкращих фільмів з Бріжит Бардо.
Зігравши у близько 50 кінострічках, Бріжит Бардо залишила акторську професію на піку популярності. У 1973 році, коли їй було лише 39, вона несподівано оголосила про завершення кар’єри, аби зберегти у пам’яті шанувальників свій бездоганний образ. Відтоді вона присвятила себе зоозахисній діяльності, заснувавши всесвітньо відомий благодійний фонд для порятунку тварин. Підготували п’ять фільмів, без яких неможливо зрозуміти феномен Бріжит Бардо.
“…І Бог створив жінку” (Et Dieu… créa la femme, 1956)
Фільм, який миттєво перетворив Бардо на міжнародну суперзірку, а курортний Сен-Тропе на культове місце відпочинку. Її Жульєтта — “хороша-погана дівчина”, об’єкт бажання та символ жіночої свободи, який зруйнувала табу свого часу. Стрічка спричинила хвилю обурення, особливо в США, де його рекламували, як “Бог створив жінку, але диявол створив Бріджит Бардо!”. Її охрестили “аморальною”, але саме цей скандал зробив Бардо глобальною іконою.
“Парижанка” (La Parisienne, 1957)
Легка, надзвичайно успішна комедія, у якій Бардо довела, що здатна бути не лише фатальною, а й іронічною. Її образ став уособленням сучасної французької жінки: стиль, зачіска, манера поведінки масово копіювалися. Критики відзначали у фільмі майже “документальну” природність акторки.
“Любов — моя професія” (En cas de malheur, 1958)
Поворот до серйозної мелодрами і знакова зустріч двох великих зірок — Бардо та Жана Габена. Вона грає молоду злочинницю, він — респектабельного адвоката, чия пристрасть руйнує усталений світ. Фільм став важливою віхою у французькому кіно, поєднавши “масову” зірку і класичну акторську школу.
“Правда” (La Vérité, 1960)
Найкасовіший фільм у кар’єрі Бардо та, можливо, її найсильніша драматична роль. Домінік Марсо постає перед судом за вбивство коханого, а сам фільм — це суд не лише над героїнею, а й над суспільством. У похмурій нуарній атмосфері режисер Клузо через Бардо говорить “правду” проти патріархального істеблішменту.
“Зневага” (Le Mépris, 1963)
Знятий у розкішному технікольорі на Капрі та в Римі, “Зневага” — це одночасно фільм про кохання, кризу шлюбу і “кінець кіно”. Зустріч Бардо — мегазірки мас-медіа з автором Нової хвилі Годаром була непростою, але результат став класикою. Для багатьох критиків це найкраща робота і режисера, і акторки.