Українські медики, які рятують життя на передовій, самі потребують термінової допомоги. Не поранення, не обстріли, а системне виснаження й повна відсутність ротації загрожують одному з найважливіших тилів армії — військовій медицині.
З 2015 року Перший добровольчий мобільний шпиталь імені Пирогова (ПДМШ) підтримує ЗСУ, відправляючи цивільних лікарів у гарячі точки. Але сьогодні медики в окопах — це вже не тимчасова місія. Багато хто з них не бачив рідних по кілька років. Їх не замінюють, не повертають у цивільні лікарні, не дають відпочинку. А інші, кваліфіковані, досі не залучені взагалі.
«Ми створили свою систему ротації: лікарі їдуть на місяць у зону бойових дій, потім повертаються. Це можливо й на державному рівні», — каже Світлана Друзенко, очільниця медичного напрямку ПДМШ. Такий підхід не лише зберігає людський ресурс, а й гарантує, що військова медицина не скотиться у кризу через емоційне та професійне вигорання.
Повна заміна всього складу — утопія, але ротація потрібна. Лікарі не можуть роками перебувати в окопах. Вони мають спілкуватися з родинами, проходити перекваліфікацію, не втрачати контакт із сучасною медициною.
Водночас ідея просто зняти бронювання з усіх медиків — ризикована. Це може спричинити новий виток тіньових схем і ще більшу недовіру до мобілізації. Альтернатива — ротації на 3–6 місяців із подальшим поверненням на робоче місце. Ті, хто вже мав бойовий досвід, можуть навчати нових лікарів.
«Сильна армія неможлива без сильної медицини. А медицина можлива лише тоді, коли лікарі не знищені морально й фізично», — підсумовує Друзенко.