Вчені вперше змогли підтримувати життєздатність сітківки людського ока настільки довго, що вона реагувала на світло навіть через 10 годин після смерті донора. Дослідники вважають, що це відкриття може допомогти у вивченні захворювань сітківки, розробці нових методів лікування сліпоти та розвитку трансплантації тканин ока.
Про це пише Egeszseg Kalauz.
Міжнародна група дослідників створила систему, яка безперервно постачала донорським очам кисень і поживні речовини. Вона також підтримувала тиск та циркуляцію рідини, максимально наближені до природного кровообігу.
Завдяки цьому сітківка не лише зберегла свою структуру, а й продовжила реагувати на світлові подразники значно довше, ніж вважалося можливим. У кількох донорських очах реакцію зафіксували навіть через 10 годин після смерті.
Самі тканини залишалися придатними для досліджень до 24 годин. Це дало науковцям більше часу для вивчення роботи нервових клітин ока.
Водночас дослідники наголошують, що людина після смерті не могла бачити. Сітківка здатна самостійно виробляти електричні сигнали, але для повноцінного зору вони мають передаватися через зоровий нерв до головного мозку.
У донорських очей такого зв’язку вже не було. Тому відкриття стосується лише здатності окремих клітин сітківки довше залишатися функціональними за спеціально створених умов.
На думку авторів роботи, нова технологія може суттєво розширити можливості офтальмології. Триваліше збереження тканин дає більше часу для дослідження хвороб сітківки, випробування препаратів і розробки нових способів відновлення зору.
Метод також може допомогти вдосконалити трансплантацію тканин ока. Крім того, він відкриває нові перспективи для майбутніх досліджень повного пересадження ока.
Втім, до такої операції сучасній медицині ще далеко. Сьогодні лікарі успішно пересаджують лише рогівку, тоді як для трансплантації всього ока потрібно відновити зв’язок між зоровим нервом і головним мозком.
Поки що медики не навчилися цього робити. Проте дослідники вважають, що збереження життєздатної сітківки після смерті може стати одним із важливих кроків до майбутніх методів лікування тяжких порушень зору.