Науковці вперше успішно випробували метод штучного потовщення морського льоду в польових умовах. Експеримент показав, що лід став товщим, однак масштабне застосування технології поки що викликає чимало запитань.
Про це пише Live Science.
Дослідники нагадують, що сьогодні вчені розглядають різні способи уповільнення танення арктичного льоду. Серед них є й суперечливі геоінженерні проєкти, наприклад розпилення аерозолів у стратосфері для часткового затінення Сонця.
Натомість нове дослідження присвячене значно простішому підходу. Взимку морську воду закачують на поверхню льоду, після чого вона замерзає й утворює додатковий шар.
Такий метод уже багато років використовують у скандинавських та арктичних громадах під час будівництва льодових доріг і платформ для морської розвідки.
За словами Едварда Бланшар-Рігглсворта з Вашингтонського університету та Андреа Чекколіні з Університетського коледжу Лондона і компанії Real Ice, ця технологія може допомогти арктичним громадам краще адаптуватися до зміни клімату.
Зокрема, товстіший лід здатен зменшувати берегову ерозію, полегшувати пересування, а також сприяти міграції тварин і традиційному полюванню.
Перший польовий експеримент провели взимку 2024–2025 років у Кембридж-Бей у Канаді. Науковці підготували вісім дослідних і три контрольні ділянки.
За допомогою занурювальних насосів вони затопили частину льоду морською водою на глибину до 20 сантиметрів. Контрольні ділянки залишили без змін.
Навесні одну з контрольних ділянок використали для ще одного експерименту. Через просвердлені отвори дослідники відвели талу воду, щоб відкрити світліший шар льоду.
Наприкінці зими товщина льоду на дослідних ділянках виявилася на 32 сантиметри більшою, ніж на контрольних. За оцінками авторів роботи, це приблизно відповідає втраті товщини арктичного льоду за останні 50 років.
Крім того, товстіший лід краще відбиває сонячне світло назад у космос. Це може підвищити відбивну здатність Арктики та допомогти довше зберігати морський лід.
Втім, дослідники наголошують, що головне питання поки залишається без відповіді — чи можна масштабувати цю технологію.
За оцінками дослідження 2016 року, щоб покрити лише 10% площі Північного Льодовитого океану, знадобилося б близько 10 мільйонів вітрових насосів. Для всієї Арктики їх кількість могла б зрости до 100 мільйонів.
Також досі недостатньо вивчені можливі екологічні та соціальні наслідки такого втручання.
Попри це автори дослідження зазначають, що результати останніх зимових випробувань, які ще не опубліковані, також виявилися обнадійливими.
