Навіть найсучасніші моделі погоди не завжди можуть точно передбачити екстремальні шторми та рекордні зливи. Нове дослідження показало, що головні труднощі виникають саме під час прогнозування найруйнівніших погодних явищ.
Про це пише Earth.com.
Міжнародна команда дослідників перевірила роботу шести провідних метеорологічних моделей на прикладі масштабних повеней, які вразили Східну Азію у 2020 році.
Тоді Китай зіткнувся із затопленням десяти провінцій, у деяких районах Японії за три дні випало близько 39 дюймів опадів, а сезон дощів у Південній Кореї розтягнувся на 54 дні замість звичних 32.
Попри високу деталізацію прогнозів, жодна з моделей не змогла повністю відтворити поведінку найпотужніших штормових систем.
Науковці пояснюють, що найруйнівніші бурі зазвичай складаються не з окремих гроз, а формуються у великі мезомасштабні конвективні системи. Саме вони часто стають причиною масштабних повеней, сильного вітру та рекордних злив.
Старі глобальні моделі працювали з грубішою сіткою та фактично бачили великі шторми лише як загальні зони опадів. Через це вони часто перебільшували слабкі дощі та недооцінювали найсильніші опади.
Сучасні моделі кілометрового масштабу значно точніші. Вони поділяють поверхню планети більш ніж на 50 мільйонів окремих комірок, що дозволяє детальніше відстежувати атмосферні процеси.
Дослідження очолив аспірант Китайської академії метеорологічних наук Сяотун Хуан. Його команда порівняла результати моделювання із супутниковими спостереженнями реальних штормів.
Загалом результати виявилися позитивними. Моделі досить точно показували райони випадіння опадів, напрямок руху штормів та тривалість їхнього існування.
Крім того, більшість систем успішно відтворила характерний для Східної Азії цикл формування бур поблизу Тибетського плато та їхнє подальше переміщення через територію Китаю.
Однак детальний аналіз виявив чотири спільні недоліки. Усі моделі створювали надто багато слабких і короткочасних грозових осередків.
Також змодельовані шторми виявилися меншими за розмірами, ніж реальні атмосферні системи. Через це опади концентрувалися на надто обмежених ділянках, а їхня інтенсивність у центрі штормів часто була завищеною.
При цьому кожна модель мала свої сильні сторони. Європейська система найточніше відобразила райони найінтенсивніших опадів, японська краще передала масштаби штормів, а американська успішніше показала відмінності між погодою над сушею та океаном.
Втім, жодна з них не змогла повністю впоратися із завданням. На думку дослідників, проблема полягає не в окремих алгоритмах, а в самому підході до моделювання найпотужніших атмосферних явищ.