Острів Повелья біля Венеції століттями використовували як ізольовану зону для людей із небезпечними хворобами. Саме сюди потрапляли заражені чумою та ті, кого вважали потенційно приреченими.
Про це розповідає Андрій Уткін.
Історик пояснює, що наприкінці XVIII століття Повелью перетворили на карантинну станцію для людей із симптомами чуми. Сюди також відправляли тих, хто міг заразитися смертельною інфекцією.
За різними оцінками, за кілька століть на острові могли померти від 100 до 160 тисяч людей. Точну кількість жертв досі встановити неможливо, але саме ці цифри найчастіше згадують у дослідженнях про Повелью.
У ХХ столітті на острові відкрили психіатричну лікарню. Це лише посилило його похмуру репутацію.
Із цим періодом пов’язана легенда про лікаря, який нібито проводив жорстокі досліди над пацієнтами, а згодом стрибнув із дзвіниці. Водночас жодних документальних підтверджень цієї історії немає.
Венеція стала одним із перших європейських міст, яке створило цілу систему карантинних островів для боротьби з епідеміями. Такий підхід допомагав стримувати поширення небезпечних хвороб.
У National Geographic також згадують, що археологи знаходили масові поховання і на іншому острові — Lazzaretto Vecchio. Саме його вважають одним із перших карантинних центрів у світі.
Цікаво, що слово “лазарет” походить саме від назви одного з венеційських карантинних островів. А термін “карантин” з’явився від італійського слова quarantena — сорокаденний період ізоляції.
Сьогодні Повелья залишається закритою для туристів і досі зберігає репутацію одного з наймоторошніших місць Італії.
