Падіння астероїда, яке призвело до загибелі динозаврів, мало несподіваний наслідок. Під кратером Чиксулуб виникло середовище, де життя могло існувати ще щонайменше 8 мільйонів років після катастрофи.
Про це пише Space.com.
Близько 66 мільйонів років тому астероїд діаметром приблизно 10 кілометрів врізався в район сучасного півострова Юкатан у Мексиці. Ця подія спричинила масове вимирання, яке забрало життя близько 75% усіх видів на планеті, включно з непташиними динозаврами.
Нове дослідження, опубліковане в журналі Communications Earth & Environment, показало, що після удару під кратером Чиксулуб сформувалася гігантська гідротермальна система. Згідно з оновленими комп’ютерними моделями, вона залишалася активною не менше 8 мільйонів років, що вчетверо перевищує попередні оцінки науковців.
Співавторка дослідження з Шотландського центру екологічних досліджень університетів Аннамарі Пікерсгілл зазначила, що тепла проточна вода майже завжди створює умови для існування життя, а удари астероїдів здатні формувати саме такі середовища.
Під час зіткнення утворився кратер завширшки майже 200 кілометрів. Величезна кількість тепла проникла в земну кору, а морська вода з Мексиканської затоки почала просочуватися крізь роздроблені та розплавлені породи.
У результаті виникла складна система гарячих водонаповнених тріщин і порожнин. Дослідники вважають, що такі умови були ідеальними для розвитку мікроорганізмів.
Для перевірки своєї гіпотези вчені використали матеріали експедиції 2016 року, проведеної в межах Міжнародної програми відкриття океану. Тоді фахівці пробурили свердловину в районі пікового кільця кратера Чиксулуб і отримали зразки порід із глибини морського дна.
Серед знайдених мінералів особливу увагу привернув багатий на калій польовий шпат. Він утворився саме під час циркуляції гарячих рідин усередині кратера після падіння астероїда.
Застосувавши аргон-аргонове датування, науковці встановили, що формування цих мінералів тривало від моменту удару 66 мільйонів років тому до приблизно 58 мільйонів років тому. Це підтвердило, що гідротермальна система функціонувала щонайменше 8 мільйонів років.
Співавтор дослідження Евангелос Крістоу з Університету Глазго наголосив, що сучасні методи моделювання дозволяють набагато точніше відтворювати складні природні процеси та краще розуміти механізми еволюції планет.
На думку дослідників, подібні середовища могли відіграти важливу роль у зародженні життя на ранній Землі. Пористі та роздроблені породи створюють захищені мікросередовища, де мікроорганізми можуть переживати радіацію та різкі температурні коливання.
Отримані результати мають значення не лише для вивчення минулого Землі. Вчені вважають, що схожі гідротермальні системи могли виникати й на Марсі після зіткнень із великими астероїдами.
Оскільки Червона планета колись мала поверхневі водойми та пережила численні космічні удари, такі підземні середовища могли залишатися придатними для життя навіть після того, як умови на поверхні стали несприятливими.
