У світі існує безліч підходів до виживання у холодну пору року, і централізоване опалення, до якого ми так звикли, насправді є унікальною спадщиною радянської системи. Хоча така модель забезпечує стабільне тепло, її критикують за низьку енергоефективність. У більшості розвинених країн світу люди зігріваються децентралізовано, використовуючи винахідливість, сучасні технології та сувору економію.
Як живуть без централізованого опалення у світі: досвід різних країн
У країні вранішнього сонця центральне опалення можна зустріти лише в префектурі Хоккайдо — найхолоднішому регіоні. Решта японців обігрівають себе самостійно, оскільки їхні будинки зазвичай мають високу повітропроникність для боротьби з літньою спекою, але зовсім не тримають зимове тепло.
Для обыгрыву чпонці використовують цілий арсенал засобів:
- Кондиціонери та обігрівач -: газові, масляні, гасові та сучасні спліт-системи.
- Котацу — традиційний дерев’яний стіл, під стільницею якого закріплений нагрівальний елемент, а зверху лежить тепла ковдра. Сім’ї збираються навколо нього, щоб грітися разом.
- Ютанпо: водяні грілки, які часто роблять із металу та підігрівають прямо на газовій печі.
- Хімічні грілки- пластирі «кайро» або «хоккайро». Всередині них міститься залізна тирса із сіллю, яка при контакті з киснем виділяє тепло. Такий пластир працює до 8 годин, нагріваючись до 70 градусів. Його кріплять до одягу або кладуть у взуття.
- Також популярні електроковдри, електропростирадла та спеціальні килими.
Британці ставляться до тепла дуже прагматично і навіть суворо.
Англійці не вважають центральне опалення необхідністю. У більшості будинків встановлені індивідуальні газові котли або водонагрівачі, а побут британців досить скромний: у ванних і туалетах часто взагалі немає батарей (там тримається температура близько 10 градусів), а крани для гарячої та холодної води залишаються окремими.
Британські фізіологи навіть розробили температурну інструкцію:
- 16–18 градусів — нормальна температура, стандарт для британських домівок.
- 18 градусів — нижній поріг комфорту.
- Вище 21 градуса — температура дискомфорту.
- Вище 24 градусів- ризик серцевих нападів.
Англійці воліють тепло одягатися і вмикати опалення лише на кілька годин на добу. Котли оснащені термостатами з таймерами: наприклад, обігрів вмикається за 10–15 хвилин до підйому і вимикається на весь день, поки люди на роботі. На ніч опалення також вимикають, вважаючи, що під ковдрою і в одязі спати корисніше.
У Німеччині класичне центральне опалення — рідкість. Німецький підхід базується на індивідуальних котельнях для кожного будинку. Близько половини житла опалюється газовими конвекторами, чверть — масляними котлами, а 10% використовують гранульні системи. Попри те, що держава заохочує сонячні панелі та вітряки, вони наразі забезпечують лише близько 2% потреб.
Німці дуже розважливі, вони рідко опалюють увесь будинок одночасно, віддаючи перевагу прогріву лише тієї кімнати, де перебувають люди.
Рекомендовані стандарти температури в німеччині досить низькі: 20 градусів для вітальні, 22 для ванної, 16–18 для спальні та всього 14–16 градусів для комор і туалетів. Багато хто встановлює теплові насоси, які працюють як на обігрів, так і на кондиціонування.
Завдяки теплому океанічному впливу температура у Франції рідко падає нижче -5 градусів. Тут існують два варіанти: загальнобудинкове опалення (централізоване для конкретного будинку, вмикається адміністрацією) або індивідуальні газові чи електричні апарати.
Електрика тут дорога, тому французи використовують подвійний тариф: з 7:00 до 23:00 ціна повна, а з 23:00 до 7:00 — у півтора раза менша. У приватних будинках популярні каміни — від невеликих до розкішних антикварних.
- Норвегія: Центральне опалення доступне лише 7% населення у великих містах. Газове опалення планують заборонити, тому воду в трубах гріють спалюванням відходів деревообробки.
- Ісландія: Головне джерело тепла — геотермальна енергія. Гаряча вода з підземних джерел подається безпосередньо в будинки.
- Фінляндія: Використовують енергію сонця та землі. Геотермальні насоси черпають тепло зі скель, що накопичили сонячну енергію влітку. Під землею прокладають труби зі спиртом, і така система окупається за 7 років. Каміни також дуже поширені.
У Китаї центральне опалення є лише на північ від річки Янцзи. У південних регіонах рятуються кондиціонерами, дров’яними «буржуйками», теплими підлогами та індивідуальними гріючими пакетами, що тримають тепло до доби.
У Північній Америці опалення переважно децентралізоване. Використовуються кондиціонери на фреоні або фанкойли з водою. Приватні будинки гріються газовими печами. Цікавим винятком є Нью-Йорк, де з 1882 року діє унікальна система централізованого парового опалення, що охоплює 80% будівель.