Щоб прояснити ситуацію для тих, кого могли збити з пантелику нібито надприродні миротворчі здібності Дональда Трампа — за які він отримав першу (і, можливо, останню) «премію миру» ФІФА, — події останніх днів дають певну ясність. Про це пише Пітер Бомонт у аналітичному мартеріалі для The Guardian.
Трамп приписує собі низку сумнівних дипломатичних «успіхів» у сфері міжнародного миру: свіжу угоду між Руандою і Демократичною Республікою Конго, посередництво в прикордонному конфлікті між Таїландом та Камбоджею, а також «перемир’я» у Газі.
Однак протягом кількох годин у понеділок ці заяви були поставлені під жорсткий сумнів — водночас із тим, як Трамп і його представники продовжують тиснути на Україну, вимагаючи винагородити Росію за незаконну агресію шляхом передачі частини суверенної території.
У понеділок між силами Таїланду і Камбоджі знову спалахнули бойові дії — наймасштабніші з часу літнього перемир’я. У регіоні Великих Африканських озер також похитнулася щойно підписана у Вашингтоні угода між Руандою і ДР Конго: президент Конго Фелікс Чісекеді заявив парламентарям, що Руанда вже порушує свої зобов’язання, узяті в межах угоди, укладеної за посередництва США. Тим часом у Газі становище палестинців залишається таким самим відчайдушним на тлі майже щоденних атак.
Навіть якщо хтось схильний визнати за Трампом його самопроголошену роль миротворця (в межах якої він навіть перейменував Інститут миру США на свою честь), експерти з міжнародної політики нагадують: мир можна розуміти по-різному. Це вперше концептуалізував покійний Йоган Галтунг, норвезький соціолог, один із засновників сучасних досліджень миру та конфліктів.
Галтунг та інші виокремлюють два типи миру.
Перший — це так званий «негативний мир»: формальна відсутність насильства, але без вирішення глибинних причин конфлікту. Такий «мир» залишається крихким і завжди загрожує спалахом нового насильства.
Класичним прикладом негативного миру є тривале напруження між Індією та Пакистаном, яке неодноразово призводило до бойових зіткнень. Трамп, до речі, також стверджував, що «вирішив» цей конфлікт.
Другий тип — «позитивний мир», значно складніший. Він передбачає роботу над реальними причинами конфлікту, структурним насильством, нерівністю та інституційними проблемами.
Реальність, як відзначають критики з моменту, коли Трамп отримав свою нагороду від Джанні Інфантіно, полягає в тому, що більшість того, чим займається Трамп і його команда, навіть не можна назвати кроками до негативного миру.
Те, чим займаються Трамп і його посланці, — це укладання угод у бізнесовому сенсі: суто транзакційний процес, який дуже відрізняється від тривалої та складної роботи мирного посередництва.
Як зауважив Артур Бутелліс у статті для Global Observatory Міжнародного інституту миру:
«Ділові гравці приносять у мирний процес корисні навички — прагматизм, наполегливість і орієнтацію на результат. Але між укладанням угод і встановленням миру є фундаментальна різниця. У бізнесі це торги між позиціями, процес транзакційний, нульової суми: одна сторона передає щось іншій в обмін на щось. Миротворчість же спрямована на те, щоб зрушити сторони з фіксованих позицій до реальних потреб і інтересів — з метою досягнення довготривалих рішень, вигідних усім. Мир будується на довірі, зміні стосунків і подоланні структурних та історичних несправедливостей».
У сфері мирних процесів інстинкти Трампа — радше шоу та жест, ніж реальна кропітка робота. Для нього важливіше рукостискання і церемонія підписання, ніж інклюзивний процес та стійкий, справедливий результат. Це не дивно, враховуючи його ділову біографію, де «виграти» — найвища цінність.
Найнебезпечніше те, що ця відсутність справжньої відданості миру добре видима всім учасникам процесу.
Негативний ефект очевидний: переговори перетворюються на виснажливі вправи у недовірі, де всі готуються не до досягнення результату, а до майбутнього обміну взаємними звинуваченнями у провалі. І все це під керівництвом посередника — Трампа — який сам часто демонструє найбільш ненадійні та недобросовісні підходи.