Міжнародна група науковців скористалася даними з Кембридзького центру старіння та неврології (Cambridge Centre for Ageing and Neuroscience, Cam-CAN) і на основі цього змогла пояснити, чому з віком людям здається, що час минає швидше. Вченим допомогло сканування мозку учасників, які дивилися старий серіал Альфреда Гічкока, передає LiveScience.
У межах дослідження, опублікованого в журналі Communications Biology, науковці проаналізували дані 577 учасників віком від 18 до 88 років, які раніше переглянули восьмихвилинний уривок із серіалу Alfred Hitchcock Presents (“Альфред Гічкок представляє”), епізод Bang! You’re Dead. Під час перегляду проводилися скани функціональної МРТ, щоб оцінити, як змінюється мозкова активність у процесі сприйняття подій.
Обраний кліп використовувався тому, що попередні дослідження показали: саме він викликає синхронні патерни активності мозку у більшості глядачів. Це дозволяє простежити, як мозок розділяє та відстежує розвиток подій.
Для аналізу цих даних науковці застосували алгоритм Greedy State Boundary Search (GSBS), який ідентифікує переходи між стабільними станами мозкової активності. Виявилося, що у старших учасників мозок рідше переходив у нові стани, а ці стани тривали довше, ніж у молодших.
“Це говорить про те, що менша кількість нейронних переходів протягом однакового проміжку часу може сприяти тому, що люди похилого віку сприймають час як швидший”, — зазначають автори дослідження.
Отримані результати узгоджуються з давнім уявленням про час, ще відомим із праць Арістотеля: чим більше подій ми сприймаємо за певний період, тим довшим він здається. Якщо ж мозок реєструє менше подій, час минає, здається, непомітніше.
На думку дослідників, це пов’язано з явищем вікової нейронної дедиференціації — коли активність різних ділянок мозку з віком стає менш вибірковою. Наприклад, у молодих людей нейрони, що реагують на обличчя, активуються переважно для цієї категорії, тоді як у старших вони можуть реагувати й на інші об’єкти. Через це складніше відстежити, де закінчується одна подія і починається інша.
Втім, експерти наголошують, що це лише одна з гіпотез. Нейробіолог Джорджо Валлортігара з Університету Тренто, який не брав участі в роботі, зазначив, що вона “дуже правдоподібна”, адже може пояснити зміни у сприйнятті та пам’яті з віком.
Крім того, лінгвістка Йоанна Садура з Університету Марії Кюрі-Склодовської в Польщі звертає увагу, що сприйняття часу залежить і від двох часових шкал: суспільної — лінійної, та внутрішньої — логарифмічної. Для дитини п’яти років рік становить 20% її життя, а для п’ятдесятирічної людини — лише 2%. Це також впливає на те, як ми відчуваємо плин часу.
Попри вікові зміни, автори дослідження наголошують, що відчуття “повноти часу” можна відновити: “Вивчення нового, подорожі та соціальні взаємодії, які приносять радість, можуть зробити час більш насиченим у ретроспективі”.