Українські школярі отримують надмірну кількість інформації, яку не встигають засвоїти, що призводить до необхідності звертатися до репетиторів.
Олександр Мірошниченко, викладач Київського міжнародного університету, зазначає, що ця перенасиченість не допомагає учням отримувати справжні знання, а тільки створює інформаційний хаос. Про це він пише в Facebook.
За його словами, школа не допомагає учням зрозуміти свої таланти та як їх розвивати, а просто готує їх до додаткових уроків з репетиторами. Мірошниченко також зауважує, що навчання в школі стало змаганням, де учні змагаються, хто краще виконає затверджені алгоритми, навіть якщо ці знання не мають практичного значення для їх майбутнього розвитку.
Наприклад, знання дат народження великих діячів не є справжнім розумінням їхньої творчості, а вивчення битв не дає справжнього знання історії. Він додає, що система освіти не дозволяє учням розвивати свої індивідуальні таланти, а призводить до створення “генератора випадкових рішень”.
Багато українців підтримали думки автора допису, підкреслюючи, що сучасна школа лише “муштрує” дітей, не даючи їм можливості проявити свої здібності в різних сферах, таких як мистецтво чи музика.
“Наша школа готує клієнтів для репетиторів. За рідкісним винятком. І питання ж навіть не в тому, що офіційно визнані “навчальні втрати” і обов’язкова для всіх математика – це взаємовиключні речі. Тут можна прикрити відсутність логіки істерично-надривним: “А ви хочете, щоб вас оперував хірург-невіглас?”. Тільки от невігласом цей теоретичний хірург став далеко не тому, що блискуче не вивчив математику чи рік народження Святослава”, – пише освітянин.
“Напханість” інформацією – це не знання. Це просто інформаційний хаос у головах дітей. От зрозуміти, до чого у дитини талант, і “прокласти” їй туди дорогу – це трохи інша історія. В цьому власне і полягає єдино прийнятна мета існування школи. Але це в недосяжному ідеалі”, – додає він.
“Діти не впевнені, що обрати, саме тому, що не мають допомоги з вибором. І тому, що школі байдуже на таланти і здібності дитини. Толку з того, що в нас є класи математичні і гуманітарні як мінімум? Вони реально чимось різняться? І так у всьому. Індивідуальний підхід існує тільки на папері, кожен вчитель вважає свій предмет найважливішим, відповідно до цього і домашніх завдань задає. А в результаті у дитини така каша в голові, що дійсно не виходить зрозуміти, чим далі займатися хочеться”.