У Молдові закривають центри тимчасового розміщення українських біженців. До вересня Мінпраці планує закрити ще вісім із 37 центрів, що залишилися і зробити у деяких із них ремонт.
Про це пише News Maker. Два з них, розташовані у студентських гуртожитках на вулиці Флорілор, закриють найближчими днями. Більшість біженців уже розселили в інші центри, залишилося кілька родин, за словами яких, їм нема куди йти.
«Цей уряд нас прийняв, але посилає на три літери. До нас приходив представник міністерства праці, я запитала його: «Куди мені йти? У мене практично немає дома, у моєму місті точаться бойові дії». На мої запитання одна відповідь: усі мовчать, кивають головою і кажуть: «Ми вас розуміємо». Я запитала, а якщо прилетить на Молдову, ви теж киватимете і говоритимете, що все розумієте?» – розповідає одна з біженок.
Решта не готова розповідати свої історії, бо бояться, що їх нікуди не поселять, і вони залишаться на вулиці. Багато біженців вже змінили кілька центрів: одні закривали і їх переводили до інших.
Як зазначає видання, ще наприкінці 2023 року біженці дізналися, що влада збирається закрити центри на вул. Флорілор. Як вони стверджують, офіційно їм повідомили про це за місяць до закриття, тобто наприкінці квітня – на початку травня 2024 року. У міністерстві праці кажуть, що причиною закриття є вимога Техуніверситету та Держуніверситету, яким належать ці гуртожитки і які хочуть зробити в них капітальний ремонт. Деякі біженці жили у цих гуртожитках з літа минулого року, хоча, згідно з Регламентом центрів розміщення, селитися в них дозволено не більше ніж на три місяці.
За словами тих, хто залишився у гуртожитках на вул. Флорілор, вони мали дві опції: подати заяву на переведення в інший центр або орендувати житло в Кишиневі. Із орендою житла на пів року допомагають неурядові організації. Проте біженці запевняють, що вони не мають грошей ні на оренду житла, ні на оплату комунальних послуг.
«Я хочу винайняти житло, але не можу. Це не реально. За рахунок нас (біженців із України, – «Главком») ціни так піднялися, що неможливо знімати. Місцева людина не потягне таких цін, які вони вимагають від нас. Реально людям нема куди йти, ми живемо одним днем. Якщо ти не підробляєш, то за ці сто євро (йдеться про фінансову допомога на кожну людину від Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, – «Главком»), ти не проживеш. Люди не скаржаться, бо ситуація безвихідна. Люди раді, що є де переночувати», – пояснює українка.
Представник міністерства праці та соцзахисту Молдови, голова управління «Політики у сфері соціальних послуг» Теодор Вікол розповів, що більшість мешканців центрів вже розселили до інших центрів, наприклад, до центру на вул. Дойна, 104. Вікол також запевнив, що питання з рештою біженців теж має вирішитися найближчим часом, хоча, за його словами, не всі підходять під критерії розселення.
«Ми концентруємося на тому, щоб розселяти в інші центри людей з особливими потребами, людей похилого віку, багатодітних матерів і людей з ментальними особливостями. На жаль, не всі це усвідомлюють, а деяким, скажімо так, зручно жити в цих центрах, і вони не хочуть змін. А мета стратегії в тому, щоб біженці з України розпочали самостійне життя, не залежали від центрів, працевлаштувалися та інтегрувалися до соціуму», – сказав Теодор Вікол.