Військовозобов’язані чоловіки тікають з України не лише долаючи річку Тиса, а й підкорюючи гори. В окутаних туманом Карпатах водяться ведмеді, рисі, вовки та дикі кабани. А вершини гір вкриті снігом до початку червня. Видання The Times опублікувало матеріал про те, як українці, ухиляючись від мобілізації, наважуються на небезпечний гірський похід.
Колишній військовий, який вісім років прослужив на сході України, а нині заступник начальника Прикордонної служби України в Чернівецькій області Ігор Заруднєв розказав журналістам, що мало співчуває тим, чиї спроби втекти закінчилися трагедією.
“Коли мене запитують, де ти був, коли Росія вторглася, я можу їм відповісти. Я був на Донбасі. Але запитайте цих хлопців: “Що ви зробили?”. Вони не мають відповіді. Я розумію, чому вони тікають, але я не можу їх підтримати”, – сказав він.
The Times переповідає історію 26-річного Андрія із Запоріжжя, ім’я якого у статті змінили. Хлопець наважився на похід через гори. Спочатку він натрапив на шахрая, якому перевів 15 тисяч євро в криптовалюті, однак контрабандист зник після отримання коштів.
Дядько Андрія порекомендував йому шлях через Карпати до Румунії. Той заплатив ще раз 15 тисяч євро уже іншим контрабандистам. Вони привезли Андрія в гірське село, де він залишався протягом кількох днів, поки одного ранку його та двох інших хлопців 20 та 22 років не розбудили о 6 ранку.
Їх відвезли на тиху ділянку дороги, наказали вийти з машини та бігти на круту гору, яку патрулювали прикордонники з безпілотниками, собаками та гелікоптерами. Чоловіки мали одягнути камуфляжний одяг. Так почався 40-кілометровий похід Андрія через гори. Він був у кросівках, мав із собою бутерброд і пляшку води.
У супроводі гіда, який задавав шалений темп, група з чотирьох скоротилася до трьох лише за дві години походу, коли 22-річний хлопець смертельно зблід і почав рвати. Він залишився позаду. Пізніше 20-річний хлопець також впав на узбіччя, після того, як збився з курсу від втоми й не зміг знайти дорогу до групи.
Андрій і його гід, у якого був тепловізор і рацією, зрештою натрапили на іншу групу з десяти українських чоловіків, які йшли тим же шляхом втечі. Вони провели ніч разом, тримаючи варту по черзі перед тим, як рушити далі. Наступного дня, коли вдалося перетнути кордон із Румунією, Андрій дістав телефон і записав спів птахів. За його словами, “це було так мирно”.
Одразу після перетину кордону українці здалися румунській поліції, яка вважається толерантнішою за своїх колег з Угорщини, Словаччини, Польщі та Молдови.
Зараз Андрій має румунську візу, за якою він може подорожувати країнами Шенгенської зони 90 днів. Він планує переїхати в Барселону і не має наміру повертатися в Україну. На його думку, мобілізація порушила його право на свободу. Йому важко зрозуміти, чому він повинен жертвувати своїм життям, коли західні країни, вагаючись, яку зброю відправити Києву, не змогли дотриматись своєї частини домовленостей.
“Можна продовжувати воювати, якщо у вас є ресурси. Але у нас немає ні зброї, ні танків, ні літаків. Я хочу мирної угоди. Я не хочу воювати, мої друзі не хочуть воювати”, сказав він в інтерв’ю The Times.
Тим часом прикордонник Заруднєв готується до насиченого літа, адже тоді втекти може вдвічі більше українських чоловіків, ніж взимку.
“Я думав, що буде нудно, коли я сюди приїхав. Але в мене не було вихідних два місяці”, – розказав колишній фронтовик.
Видання додає, що масштаби подібної еміграції важко виміряти: “Незрозуміло, чи є Андрій винятком, чи типовим представником свого покоління”.
Найважливіші події дня, головні заяви, рішення та аналітика — усе, що визначає інформаційний порядок денний України та світу, читайте в розділі «Головні новини».