Нещодавно дослідники протестували два добре вивчені лабораторні віруси на звичайних матеріалах, аби зрозуміти, що відбувається, коли вони залишаються на поверхні. Про це пише earth.com.
Результати дослідження показали, що стан поверхні впливає на ризик інфікування в такий спосіб, який не завжди враховується стандартними правилами прибирання.
“Температури були обрані таким чином, щоб відображати повсякденні умови в приміщенні та в організмі людини. Замість того, щоб відстежувати, хто може бути підданий зараженню, дослідження зосередилося на тому, що відбувається з вірусами після потрапляння на поверхню”, – пояснили у публікації.
Зокрема у 2020 році вчені перевіряли, як довго пандемічний коронавірус залишається інфекційним на міді, пластику, сталі та картоні.
“Така робота породила занепокоєння щодо фомітів, предметів, які можуть переносити мікроби через дотик, навіть коли близький контакт здавався неможливим”, – зауважили у матеріалі.
Водночас інше дослідження Центрів з контролю та профілактики захворювань виявило, що вірус мавпячої віспи залишався активним на поверхнях побутових предметів близько 15 днів. Це викликало занепокоєння щодо непрямого контакту під час спалахів.
Віруси, що інфікують бактерії
У виданні розповіли, що вчені використовували бактеріофаги – віруси, що інфікують бактерії, а не людей, аби контролювати ті чи інші експерименти.
“Ці віруси широко використовуються в дослідженнях, оскільки їхня поведінка є передбачуваною і легко вимірюваною. Якщо ефекти поверхні та температури проявляються у вірусів з різною формою та життєвим циклом, ці ефекти, швидше за все, пов’язані з самим середовищем. Це робить бактеріофаги корисними інструментами для тестування фізичних правил, які згодом можна перевірити на людських патогенах”, – пояснюють в earth.com.
Упродовж декількох годин науковці відстежували, як швидко кожен вірус втрачав здатність до інфікування. Такі підрахунки фіксували виживання, проте наступним кроком було перевірено, чи можуть залишки частинок досі розмножуватися після контакту зі свіжими бактеріями.
Мідь і тепло знищують віруси
На міді, що зберігалася при температурі 37 градусів за Цельсієм, обидва віруси швидко втратили здатність до інфікування. До прикладу, для phiX174, одного з двох тестованих вірусів, половина активних частинок зникла всього за 30 хвилин.
Водночас T4, другий тестовий вірус, показав ще гірші результати в тих самих умовах.
“Оскільки реакції міді прискорюються під впливом тепла, навіть невеликі відмінності в температурі приміщення можуть змінити швидкість зникнення забруднення. У статті 2015 року показано, що іони міді можуть руйнувати генетичний матеріал і зовнішню оболонку коронавірусу”, – додали у публікації.
Холод уповільнює зникнення вірусу
При температурі 3 градусів за Цельсієм ті самі частинки довше зберігалися на кожній поверхні, а в деяких умовах їхня кількість майже не зменшувалася впродовж декількох годин.
“Нижча температура сповільнювала хімічне зношування, яке руйнує білки та генетичний матеріал, тому менше частинок досягало пошкодженого стану”, – пояснили у виданні.
Водночас нержвіюча сталь та пластик залишалися досить сприятливими при температурі 3 градусів за Цельсієм, що говорить про те, що хімічна реакція при контакті має менше значення, коли теплові пошкодження стають повільнішими.
Загалом результати дослідження показали, що стан поверхні може впливати як на тривалість існування вірусів, так і на їхню подальшу дію.
“Майбутні тести з більшою кількістю температур, вологістю та людськими вірусами повинні прояснити, де ці закономірності зберігаються, а де порушуються”, – підсумували у виданні.