Слабкість Європи у питаннях щодо України та надмірна залежність від президента США Дональда Трампа поставили європейців у небезпечне становище. Однак наступний рік може стати ще катастрофічнішим, пише виконавчий редактор газети The Telegraph Френсіс Дірнлі.
Минулого року, в останній робочий тиждень перед Різдвом лідери Євросоюзу зібралися на саміт, який назвали історичним. Там відрепетирували знайомі банальності. Зокрема, лідери ЄС тоді наполягали на тому, що «лише Україна може визначати умови миру», і разом з тим жестами закликали до прогресу у вступі Української держави до Євросоюзу. Однак дехто з лідерів чинив цьому опір: хтось через страх, а хтось – через відкриту підтримку Москви. Результатом того саміту стала не рішучість, а викриття: Європа розділилася щодо того, як протистояти війні, яка змінює її майбутнє.
І нічого насправді не змінилося. Адже саміт 2024 року дуже схожий на зустріч ЄС минулого тижня. Тоді Брюссель не зміг розблокувати заморожені державні активи РФ, втративши рідкісну можливість серйозно нашкодити Москві і змусивши своїх платників податків гарантувати Україні позику в 90 млрд доларів.
Минулого року Дірнлі попередив, що попри понад рік чітких сигналів про те, що президентство Трампа є реальною можливістю, Європа, включаючи Британію, не змогла розробити серйозної, незалежної стратегії власної безпеки. Не було ні швидкого переозброєння, ні посилення позиції щодо України, ні проведення червоних ліній для стримування найгірших наслідків. Доля Європи – і України – залишалася прив’язаною до доброї волі союзника, який, як я стверджував, «незабаром може виявитися ненадійним».
Вже 12 місяців потому наслідки цієї невдачі виявилися серйознішими, ніж багато хто міг собі уявити. Росія, що підбадьорилася червоною доріжкою Трампа, розстеленою для Путіна на катастрофічному саміті на Алясці, тепер відкрито провокує Європу. Гібридні атаки посилилися, а їх кульмінацією стало вторгнення безпілотників у повітряний простір Польщі. Це змусило НАТО вперше у своїй історії ввести пряму взаємодію з Росією. Тим часом Білий дім, відчуваючи слабкість, неодноразово принижував своїх колишніх європейських союзників та водночас сигналізував про безпомилкове прагнення до зближення з Москвою.
Минулого року виконавчий редактор The Telegraph також писав, що Європа «не залишила собі іншого вибору, окрім як шукати святкового дива з іншого боку Атлантики», покладаючи свої надії на мирні переговори з Путіним. Ця надія спиралася на одне, крихке припущення: Росія вестиме переговори сумлінно.
«Здається, ніхто не запитує, що станеться, якщо цього не станеться», – писав тоді Дірнлі.
Вже зараз він зазначає, що це питання залишається небезпечно недооціненим. Попри переконливі докази того, що Путін не має наміру припиняти війну, доки не будуть виконані його вимоги у багатьох столицях зберігається вперта ілюзія. Що війна скоро закінчиться. Що погану угоду, нав’язану Києву, можна пережити. Або що утримання лінії на сьогоднішньому рівні підтримки зрештою виснажить Росію та змусить її укласти перемир’я.
Так, економіка Росії перебуває під тиском. І так, цілком можливо, що Путін може в якийсь момент вирішити призупинити свою війну. Але історія не дає великої розради. Режими, які успішно переходять до воєнної економіки, рідко добровільно припиняють бойові дії. Дійсно, військові витрати Кремля різко зросли, його промисловість перекалібрувалася, і хоча ця модель не є стійкою на невизначений термін, вона створює потужні стимули для продовження. Війна обіцяє не лише стратегічну вигоду, а й фінансове полегшення – борги, відкладені або погашені шляхом завоювання, додає Дірнлі.
Ось чому попередження, зроблені керівниками розвідувальних служб по всій Європі, вимагають негайної уваги. Немає жодних ознак того, що Москва має намір йти на деескалацію ситуацію ні в Україні, ні в рамках своєї кампанії залякування Європи. Деякі оцінки йдуть далі, припускаючи, що Росія вже проводить розвідку за межами України, зокрема в країнах Балтії, аби випробувати рішучість НАТО, підірвати довіру до статті 5. РФ розраховує на те, що Європа вагатиметься, якщо Росія створить там кризу, розгортаючи «маленьких зелених чоловічків», а потім війська, як це було раніше.
Оскільки американська надійність більше не є чимось само собою зрозумілим, світ, який покоління європейців сприймали як належне, закінчився. У цьому сенсі 2025 рік може запам’ятатися як рік, коли «Захід» перестав функціонувати як значуща політична концепція. Бачення Вудро Вільсона про демократичну «спільноту влади» було замінено розмовами про «сфери впливу» – мовою, яка поступається моральною основою авторитарним режимам і легітимізує завоювання там, де їх ніколи не можна допускати.
Бо в цьому і полягає суть. Позбавляти людей права обирати своє майбутнє – як це, здається, роблять нинішні мирні переговори – означає відмовитися від самої демократії. Українці зробили свій вибір на виборах. І Путін, наголошує Дірнлі, не має права скасовувати це силою, якщо тільки Європа не задовольниться поверненням до правил 19 століття. І в цьому полягає глибша небезпека: не війна з Росією окремо, а майбутня війна – можливо, з Китаєм – народжена навмисним руйнуванням принципів, які зберігали мир протягом десятиліть.
В кінці своєї статті минулого року виконавчий редактор The Telegraph попереджав, що у 2025 році Росія може повністю відмовитися від переговорів або вдавати добросовісність, затягуючи їх. Зрештою, Путін зробив і те, і інше – поставив на те, що американська нетерплячість зробить все інше. У найкращому випадку недобросовісні дії Москви нарешті виявлять себе, що спонукатиме Вашингтон подвоїти підтримку України. Сьогодні це виглядає надзвичайно малоймовірним. Ідеологічний зсув у Сполучених Штатах є глибоким. Майже щодня Трамп вихваляє свої «добрі стосунки» з Путіним, рідко втрачаючи нагоду засудити президента Зеленського. Це, безсумнівно, новий світ.
Дірнлі завершив минулорічну статтю попередженням про ціну бездіяльності: поступаєшся принципами, і зрештою поступаєшся територією – «і гинуть невинні люди». Відтоді, додає автор, загинуло ще багато невинних людей. Ще більше загине наступного року, якщо нічого не зміниться. І одного дня, можливо, гинутимуть не невинні люди в «далекій країні», а сини та доньки Заходу розплачуватимуться за його бездіяльність, у час, коли він міг ще щось змінити.
Головні рішення лідерів, дипломатія і геополітика — усе це в розділі «Світ».