Острів Пасхи, крихітний віддалений шматочок землі посеред Тихого океану, застряг в океанічному вирі пластику. Згідно з муніципальними даними, Рапа-Нуї (місцева полінезійська назва острова) отримує приблизно в 50 разів більше пластику і мікропластику, ніж узбережжя Чилі, розташоване за 2200 миль, пише Фокус.
Як зазначається, це пов’язано з його розташуванням у Південно-Тихоокеанському кругообігу, що приносить сміття з Австралії, Південної Америки та рибальських суден.
Морський біолог місцевого уряду Мойко Пакоміо підкреслює, що більша частина мікропластику надходить з рибальських суден, які скидають свої відходи в океан. У міру переміщення по воді пластикові відходи розкладаються і деградують, доки не перетворяться на мікропластик.
Мікропластик уже забруднив місцеву фауну, включно з морськими їжаками, яких їдять і місцеві жителі, й інші морські тварини, таким чином зачіпаючи весь харчовий ланцюжок.
“Мікропластик зростає експоненціально, і це жахливо”, — сказав мер Рапа-Нуї Педро Едмундс, додаючи, що це впливає на життя і їжу жителів острова.
Це спонукало Едмундса очолити кампанію проти забруднення пластиком. Чиновник сподівається, що наступного місяця в Південній Кореї буде досягнуто угоди, яка допоможе скоротити використання пластикових полімерів.
Крім того, Едмундс заявив, що більша частина забруднення, 58% пластику, як з’ясувалося, надходить із континентальної частини Чилі, їхньої власної країни.
Ресурс Moe Varua уточнює, що нерозкладне сміття, яке викидають на берег Рапа-Нуї, спочатку потрапляє в Північно-Тихоокеанський кругообіг, який також називають “Пластиковий суп” або “Велика тихоокеанська сміттєва пляма”. Її передбачуваний розмір становить близько 1 400 000 км2. Незважаючи на свої розміри і щільність, це океанічне звалище ледь видно на супутникових фотографіях.
Видання The Guardian писало, що місцеві жителі навчилися отримувати дохід зі сміття. Наприклад, 22-річна Кіна Паоа Каннегіссер двічі на тиждень проїжджає 15 миль з одного кінця острова в інший, щоб за допомогою кухонного сита просіяти пісок, добуваючи кришки від пляшок, пляшки від шампуню, одноразові бритви та інше подібне сміття. Після вона займається переробкою пляжного пластику на витвори мистецтва.
Вона відвозить увесь зібраний на пляжі пластик, у середньому 10 кг за одну місію, у свою майстерню на задньому дворі, де подрібнює його і заливає у форми. Потім сміття плавиться у формі культових кам’яних статуй острова Пасхи, моаї.
З кожного 10-сантиметрового моаї роблять брелок для ключів, магніт на холодильник або прикрасу, які Паоа Каннегіссер продає туристам круїзних лайнерів, що в такий спосіб вивозять з острова частину пластику.
Робітники на міському звалищі перемелюють пластик на намистини, з яких роблять різнокольорові стільниці та предмети домашнього вжитку. Один із них побудував музичну школу для острова, використовуючи 2500 шин, 40 000 скляних пляшок і 40 000 алюмінієвих банок.
Однак кількість сміття все одно зростає. Дослідження Католицького університету Півночі в Чилі підрахувало, що 4,4 млн одиниць сміття на рік, тобто більше ніж 500 одиниць на годину, досягають берегів острова Пасхи площею лише 163 км.
Головні рішення лідерів, дипломатія і геополітика — усе це в розділі «Світ».