Головна загроза, з якою сьогодні стикається Китай, виходить не ззовні і не від адміністрації президента США Дональда Трампа з її курсом на “роз’єднання” двох найбільших економік світу.
Небезпека приходить зсередини: країна переживає безпрецедентне за масштабом і швидкістю скорочення населення. Це призведе до довгострокових наслідків, які відчуватимуться не тільки в самому Китаї, а й у всьому світі десятиліттями, пише The Washington Post
Уповільнення економічного зростання може поставити під загрозу амбіції Пекіна стати глобальною наддержавою, яку можна порівняти зі Сполученими Штатами, а гострий брак робочої сили здатний порушити ланцюжки поставок товарів – від ляльок Barbie і взуття до мобільних телефонів і електромобілів.
“Майже неможливо повернути назад демографічний спад”, – заявляє керівник відділу азіатської економіки в дослідницькій компанії Oxford Economics Луїза Лу. За її оцінкою, скорочення робочої сили в Китаї може знизити щорічне зростання ВВП приблизно на 0,5% протягом наступного десятиліття.
У 1990 році середній вік китайців становив 23,7 року, а середня жінка народжувала 2,51 дитини – що вище за рівень, необхідний для підтримання стабільної чисельності населення (2,1). Але до 2023 року демографічна картина різко змінилася: медіанний вік зріс до 39,1 року, а народжуваність впала до однієї дитини на жінку. У 2022 році, згідно з переписом, населення Китаю досягло піку в 1,4 мільярда осіб і тепер зменшується.
ООН прогнозує, що до 2050 року населення Китаю скоротиться до 1,26 мільярда, водночас вікове співвідношення погіршиться: приблизно 10% жителів будуть молодшими за 15 років, а близько 40% – старшими за 60. До 2100 року населення може скоротитися більш ніж наполовину – до 633 мільйонів осіб, з яких тільки 7,8% будуть молодшими за 15 років, а більше половини (52%) – старшими за 60.
Політика однієї дитини
ЗМІ пише, що корінь нинішніх проблем Китаю – у політиці контролю народжуваності, започаткованій ще в 1970-х роках. Тоді уряд просував гасло “пізніше, рідше, менше”, закликаючи одружуватися пізніше, робити більші інтервали між пологами і мати менше дітей. Але вже 1979 року влада офіційно запровадила правило “одна сім’я – одна дитина”. Для його виконання нерідко застосовували примусові стерилізації, аборти і штрафи за “надлишкові” пологи.
Повідомляється, що заходи виявилися занадто ефективними. Народжуваність обвалилася, і 2015 року обмеження довелося послабити: з 2016 року дозволили мати двох дітей, з 2021 – трьох. Однак народжуваність так і не відновилася, а після короткочасного сплеску 2024 року навіть продовжила знижуватися – з 1,77 дитини на жінку 2016 року до 1,12 2021-го.
Вартість виховання дитини в Китаї – одна з причин такого падіння. За даними пекінського інституту YuWa Population Research Institute, вона в середньому становить близько 74 963 доларів США до закінчення університету, а в мегаполісах на кшталт Шанхая сягає 140 747 доларів.
Уряд намагається стимулювати народжуваність грошовими виплатами, але без особливого успіху: 2025 року Пекін запропонував субсидію в розмірі близько 500 доларів на рік на дитину в перші три роки життя. Багато хто в соцмережах відгукнувся саркастично: “Якби платили вдесятеро більше – тоді можна подумати”.
Інші проблеми в цій галузі
Також на народжуваності безпосередньо відбивається падіння кількості шлюбів. У 2024 році в Китаї зареєстрували лише 6,1 мільйона шлюбів – менше половини від 13,5 мільйона у 2013 році. Молодь покоління Z дедалі частіше не бачить сенсу в одруженні та батьківстві.
Проте влада активно просуває шлюб: університети проводять “курси кохання”, компанії пропонують бонуси одруженим співробітникам, а місцеві адміністрації виплачують премії за реєстрацію шлюбу. Державні ЗМІ навіть критикують телешоу, де розлучення зображують як звільнення, зазначають журналісти.
Крім зниження народжуваності, зростає тривалість життя. Кількість літніх китайців стрімко збільшується і, за прогнозами, подвоїться за 30 років. Це створює колосальне навантаження на пенсійну систему, яка фінансується з податків. До 2100 року в Китаї людей, не зайнятих в економіці, буде більше, ніж працюючих.
Скорочення робочої сили
Китай десятиліттями був “фабрикою світу”, але ця епоха добігає кінця. Скорочення кількості працездатних громадян унеможливлює підтримання колишніх обсягів виробництва.
“Зараз на Китай припадає близько 30% світових виробничих потужностей, але це неминуче скоротиться – у країни просто не вистачить робочої сили”, – каже демограф І Фусянь із Вісконсинського університету.
Проблему посилює ставлення молоді: покоління, народжене між 1960 і 1980 роками, охоче працювало на фабриках, а нинішні молоді китайці не хочуть такого життя.
Імміграція могла б стати рішенням, але китайська влада, яка дорожить культурною однорідністю, не поспішає “відкривати країну”, пише ЗМІ. Замість цього ставка робиться на автоматизацію і роботів, але вона мало допомагає у сфері послуг.
Навіть якщо сьогодні бізнес не відчуває дефіциту кадрів, через 5-10 років ця проблема стане очевидною. Якщо виробничі потужності Китаю заваляться занадто швидко, інші країни просто не встигнуть їх замінити, що призведе до зростання цін на товари на кшталт iPhone і Nike, також ідеться в матеріалі.
Для Китаю ж наслідки будуть набагато серйознішими – це стане викликом для економіки, політики, суспільства, культури та національної безпеки.
Головні рішення лідерів, дипломатія і геополітика — усе це в розділі «Світ».