Страх перед Росією об’єднав західний альянс. Тепер страх перед Росією загрожує його зруйнувати.
Організація Північноатлантичного договору була сформована в 1949 році США, Канадою та європейськими союзниками для стримування Москви. Але якщо адміністрація Трампа тепер спробує змусити Україну прийняти часткову поразку у війні з Росією, Америку в Європі будуть широко розглядати як сторону, що винагороджує російську агресію. Якщо союзники НАТО більше не можуть погодитися із загрозою, з якою вони стикаються, і з тим, як з нею боротися, їхній весь альянс знаходиться під загрозою.
Атлантичний альянс пережив багато глибоких розбіжностей за десятиліття — від Суеца в 1956 році до війн у В’єтнамі та Іраку — тому що завжди існувало розуміння, що в кінцевому підсумку США та їхні європейські союзники знаходилися на одній стороні.
Партнерство США та Європи було засноване на спільних інтересах і цінностях. Протягом холодної війни спільним інтересом було стримування радянської загрози. Спільною цінністю був захист демократії. Навіть після закінчення тієї війни, війна з тероризмом і захист нових демократій Європи давали НАТО спільну мету.
Але це спільне розуміння зараз виснажується. Катастрофічне завершення війни в Україні може зруйнувати його повністю.
За останній тиждень США та Європа просували різні мирні плани для України. Європейці відкидають ключові елементи плану Трампа — насамперед, юридичне визнання анексії Криму Росією.
Дональд Трамп, здавалося, провів дружню бесіду з Володимиром Зеленським з України в Римі на вихідних — і американський лідер також висловив рідкісну критику на адресу Володимира Путіна. Але Америка не відкликала жоден з елементів свого мирного плану, які європейці та українці знаходять настільки неприйнятними.
В основі цієї розбіжності лежать принципово різні погляди на міжнародну безпеку — і звідки походить загроза наступної війни. Європейці вважають, що винагородження російської агресії в Україні зробить набагато більш імовірним те, що Путін нападе на решту Європи — починаючи з держав Балтії.
Адміністрація Трампа бачить речі зовсім інакше. Вона стурбована тим, що США в кінцевому підсумку можуть бути втягнуті в прямий конфлікт з Росією. Сам Трамп неодноразово попереджав про ризик третьої світової війни. Адміністрація Байдена також була стурбована ризиком ескалації з Росією. Але, на відміну від Трампа, вона поділяла глибоку недовіру Європи до Путіна і рішучість, що російська агресія не повинна бути винагороджена.
Розбіжність у уявленнях про безпеку зараз виходить далеко за межі питання про те, як закінчити війну в Україні. Союзникам Америки доводиться стикатися з реальністю, що Трамп напряму загрожує території двох членів НАТО.
Трамп неодноразово обіцяв включити Гренландію — яка є автономною частиною Данії — до складу США. У недавньому інтерв’ю журналу Time він також повторив своє бажання перетворити Канаду на 51-й штат Америки. Трамп не робив відкритих військових загроз на адресу Канади. Але він явно хоче припинити її існування як незалежної країни.
Поєднання цих авторитарних інстинктів, його загроз союзникам по НАТО і його очевидної симпатії до Путіна — і важко стверджувати, що НАТО як і раніше є альянсом, заснованим на спільних цінностях.
Дійсно, конфлікт цінностей зараз відкритий. І США, і їхні найбільші європейські союзники продовжують стверджувати, що вони захищають демократію. Але обидві сторони вважають (або стверджують, що вважають), що демократія знаходиться під загрозою на іншому боці Атлантики.
У своїй уже знаменитій промові на Мюнхенській конференції з безпеки Джей Ді Венс звинуватив європейських союзників Америки у придушенні свободи слова і в страху перед власним народом. Звинувачення віце-президента були зустрінуті холодною люттю в більшій частині Європи — де не залишилися непоміченими зусилля Трампа щодо скасування результатів президентських виборів у США 2020 року і його нападки на судову систему США, ЗМІ та університети.
Адміністрація Трампа та її європейські союзники зараз проповідують два суперечливих бачення західних цінностей. Бачення Венса-Трампа є етнонаціоналістичним, культурно консервативним і неліберальним. Європейське бачення — інтернаціоналістське і засноване на законі та ліберальних інститутах.
Поділ тим більш гіркий, що обидві сторони вважають це екзистенційною боротьбою за політичне виживання — і шукають союзників на іншому боці Атлантики. Адміністрація Трампа хоче працювати з націонал-популістами, такими як Віктор Орбан з Угорщини, Роберт Фіцо зі Словаччини або Найджел Фарадж з Британії. Великі європейські уряди сподівалися на перемогу Камали Гарріс на президентських виборах США і зараз відчайдушно відраховують дні до проміжних виборів в Америці.
Трансатлантичний альянс раніше був двопартійним зобов’язанням, яке могло легко пережити зміни урядів. Тепер він може працювати тільки в тому випадку, якщо ліберали — або неліберали — перебувають при владі одночасно по обидві сторони Атлантики.
Навіть тоді є підстави для сумнівів. Крім спільних цінностей та інтересів, західний альянс залежить від довіри. Усі сторони повинні знати, що він продовжуватиметься, що б не сталося на наступних виборах. Але європейці та канадці тепер знають, що США здатні обрати Трампа двічі. Вони більше не можуть приймати американську стійкість як належне.
Головні рішення лідерів, дипломатія і геополітика — усе це в розділі «Світ».