Один із тих, хто вижив у жахливій авіакатастрофі в Андах 1972 року та змушений був вдаватися до канібалізму заради порятунку, помер. Альваро Манґіно Шмід став одним із 16 людей, які вижили після аварії літака, що перевозив гравців уругвайської регбійної команди “Old Christians”. Рятувальники знайшли постраждалих лише через 72 дні після катастрофи, за цей час їм довелося споживати тіла загиблих пасажирів, аби вижити.
Літак розбився на висоті 3600 метрів у віддаленій частині Анд. Шмід, який рідко згадував про трагедію, помер від пневмонії за кілька днів до свого 72-річчя. Однак у книзі “Снігова спільнота”, присвяченій катастрофі, він поділився своїм досвідом і зізнався, що рішення вдатися до канібалізму було “найважчим у його житті”.
Саме ця книга надихнула творців фільму “Суспільство снігу”, що вийшов на Netflix у 2023 році. Картина отримала кілька номінацій на “Оскар-2024”, зокрема за найкращий грим і зачіски, а також у категорії “Найкращий міжнародний фільм”.
Режисер стрічки Хуан Антоніо Байона 29 березня написав у соцмережах про стан Шміда після катастрофи: “Він зламав ногу й провів 72 дні, повзаючи в снігу. Попри травму, він постійно працював у горах, топив сніг, щоб забезпечити товаришів водою”.
На відміну від Шміда, інший вижилий Роберто Канесса більш відкрито розповідав про пережите. Він поділився спогадами про життя після аварії, а також розповів, що саме він запропонував використовувати тіла загиблих як їжу. За його словами, коли група почула по радіо, що їхні пошуки припинено, це змінило їхнє мислення.
“Світ продовжував жити, а ми були ніби поза ним. Це дуже дивне відчуття — бути живим, коли тебе вважають мертвим”, — згадував Канесса.
Він також зізнався, що рішення їсти людське м’ясо стало для нього принизливим.
“Ти їси померлу людину, і ця людина — твій друг. Постає питання: зробити це чи дозволити собі померти? Але я бачив, як матері оплакують своїх дітей, і не хотів, щоб моя мати відчувала цей біль. Я зрозумів: якщо є причина вижити, ніщо не може тебе зупинити”, — відзначив він.
Щороку 22 грудня врятовані збиралися разом, щоб згадати пережите й вшанувати пам’ять тих, хто не зміг вижити.