Аналізуючи нюанси західного фінансування наступного року, економіст Олексій Кущ передбачає складнощі з фінансуванням оборонних потреб України. А це ставить країну перед необхідністю розгортання і масштабування власного військово-промислового комплексу.
Ще один важливий аспект, пов’язаний із бюджетом-2025, — це перспективи розгортання і масштабування вітчизняного ВПК.
Тут варто зазначити, що наші західні партнери чітко розділяли спеціалізацію в контексті надання допомоги Україні.
Щороку Україна отримувала до 100 млрд дол. Приблизно 40-50 млрд — це фінансування соціальних та інфраструктурних витрат і ще 50 млрд — військово-технічна підтримка.
Європа, в основному, фінансувала соціалку та інфраструктуру (хоча Німеччина, Польща, Чехія, включалися й у військову підтримку), а США надавали військово-технічну допомогу.
Ще у квітні цього року, коли Конгрес зі скрипом розблокував пакет допомоги Україні на 60 млрд дол., я прогнозував, що суто технічно освоїти цей бюджет до осені в межах поточного бюджетного року буде неможливо.
Що й підтвердилося на практиці: уже підзавис пакет допомоги на 5 млрд, а в жовтні почнеться справжнє бюджетне побоїще між респами і демами в Конгресі щодо витратної частини федерального бюджету, а також нової стелі держборгу. Шатдаун більш ніж імовірний.
Таким чином, у 2025-му році гроші на соціальні виплати нам дадуть. Але в борг.
А ось щодо озброєння і боєприпасів нам дедалі більше доведеться розраховувати на внутрішні можливості.
Цим пояснюється зростання витрат держбюджету України на озброєння до 737 млрд грн наступного року (у 2022-му було 447 млрд грн).
Зокрема, 55 млрд грн на розвиток Мінстратегпрому і 47 млрд грн на БПЛА.
Тобто, доведеться самим закуповувати боєприпаси по всьому світу. А також налагоджувати їхнє внутрішнє виробництво. Це стосується і військової техніки.
На це бюджетом передбачено 18 млрд дол.
Частину вдасться знайти в закордонних арсеналах, особливо в країнах із пострадянським стандартом озброєнь (хоча ці ресурси вже пропилосошені американцями в наших інтересах за два роки війни).
Що стосується внутрішнього нарощування випуску.
Тут ми неминуче натрапимо на наслідки довоєнної деіндустріалізації та відсутності внутрішнього промислового середовища розвитку ВПК. Додамо сюди й повний провал у частині розвитку технічної освіти.
Досі Міністерству оборони вдавалося зі скрипом запускати точкові хаби з організації військового випуску. Успішно чи ні, питання дискусійне.
Але системного кластерного розвитку сектора ВПК, зокрема у форматі глобального коворкінгу або “вулиці майстрів” для стимулювання інноваційної активності, поки що як не було, так і немає.
Ба більше, поки що навіть немає носіїв таких знань та ідей кластерного розвитку в системі управління.
Боротьба між проєктним точковим хабовим форматом і системним масовим кластерним поки що завершилася перемогою першого і поразкою другого. Хоча й боротьби як такої не було.
Проєктний точковий формат дає змогу освоювати обмежений ресурс у ручному управлінні.
А кластерний — вимагає системного мислення і довгострокової стратегії: запуску як урядових інструментів стимулювання у виробництві, науці та освіті, так і монетарних інструментів з боку НБУ (тут не банки мають отримувати надприбутки, а виробники озброєнь і комплектуючих мають отримувати хоча б мінімальний профіт).
Лише в кластерному форматі можливий масовий випуск боєприпасів мільйонами штук і військової техніки тисячами штук.
У точковому хабовому форматі можна досягати успіху у вигляді сегментарного розвитку: наприклад, випуск БПЛА на базі 90% імпортних комплектуючих.
Але випуск пороху, снарядів на своїх комплектуючих уже у форматі точкових хабів не вирішується.
У будь-якому разі, це буде своєрідний тест у 2025 році.
Майже 20 млрд дол. цілком достатньо для запуску кластерної моделі зростання ВПК. Але необхідна ще й синергія НБУ і Кабміну. Без цього кластерна модель не запуститься.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці “Думки” несе автор.