У часи холодної війни американське командування розглядало парадоксальний план нанесення атомних ударів по Радянському Союзу за допомогою аеростатів. У 1950-х роках військові стратеги шукав альтернативні методи доставки зброї, оскільки радянська ППО ставала дедалі небезпечнішою для звичайних бомбардувальників, інформує портал Експерт.
Проєкт отримав назву WS-124A або «Flying Cloud» («Літаюча хмара») і базувався на використанні природних атмосферних потоків. Передбачалося, що величезні кулі з ядерними боєзарядами підійматимуться на велику висоту, де вітер переноситиме їх углиб ворожої території до стратегічних цілей.
Ідея не була цілком новою, адже військові спиралися на досвід японських куль «Фу-Го» часів Другої світової війни та власні розвідувальні програми Mogul і Moby Dick. Для реалізації задуму американці побудували близько 40 спеціальних аеростатів, призначених саме для транспортування зброї масового ураження.
Однак практичні випробування виявили критичну вразливість системи — повну залежність від погодних умов та катастрофічно низьку точність. Маршрут «ядерної хмари» міг миттєво змінитися через коливання вітру, відносячи небезпечний вантаж на сотні кілометрів від цілі або навіть у нейтральні країни.
У 1957 році фахівці Національної лабораторії Sandia оприлюднили звіт Feasibility of Weapon Delivery by Free Balloons, який поставив крапку в цій ініціативі. Дослідники офіційно визнали концепцію нежиттєздатною через неможливість гарантувати влучання у заданий район.
Остаточно ідея використання повітряних куль відійшла в минуле з появою перших міжконтинентальних балістичних ракет наприкінці десятиліття. Новітні ракетні технології забезпечили значно вищу швидкість і точність доставки зарядів, зробивши аеростати технологічним анахронізмом.