Якщо в перші місяці повномасштабного вторгнення українців у країнах ЄС сприймали як постраждалих, яким потрібне притулок та час для адаптації, то до початку 2026 року акценти змінюються. Особливо це стосується українських чоловіків призовного віку, які перебувають за кордоном, пише керівник фонду “Теофіпольське серце” Петро Іздебський у своєму блозі NV.
За його словами, зараз у країнах ЄС перебувають 850–900 тисяч українських чоловіків віком 24–59 років. Це не підлітки і не студенти, а категорія, яка становить основу будь-якої мобілізаційної системи.
“Навіть якщо виключити тих, хто виїхав на законних підставах, залишається сотні тисяч чоловіків, які покинули Україну після 24 лютого 2022 року. Частина скористалася програмою “Шлях”, частина виїхала як супроводжуючі або опікуни, а хтось – через корупційні схеми. Багато хто так і не повернувся”, – пише експерт.
Як зазначив Іздебський, з точки зору військової аналітики, 200 тисяч осіб – це приблизно 40–50 бойових бригад. У Брюсселі, Берліні та Парижі враховують не лише ситуацію на фронті, а й демографічну статистику: тисячі чоловіків призовного віку перебувають у безпеці, працюють або не працюють, але не беруть участі в бойових діях.
У статті зазначено, що для Європи українські чоловіки призовного віку поступово перестають бути лише гуманітарною категорією. Їх усе частіше сприймають як невикористаний ресурс – людський, військовий і демографічний. Комфортне життя за кордоном, попереджає Іздебський, притуплює відчуття реальності, але у стратегічних звітах ці цифри залишаються. Навпаки, їх усе частіше виділяють як проблему, що потребує вирішення.
Так, автор звертається до чоловіків 24–59 років – за словами Іздебського, гуманітарний статус не є вічним. Він відзначив, що коли захисний щит почне давати тріщини, ухвалені рішення можуть виявитися значно жорсткішими, ніж здається сьогодні.