За інформацією The Economist, українські біженці в Європі все частіше відмовляються від ідеї повернення на батьківщину та планують своє майбутнє в країнах перебування.
Програма Європейського Союзу “тимчасовий захист”, яка надає 4,3 мільйонам українських біженців доступ до житла, працевлаштування та соціальних виплат, має завершитися в березні наступного року. І хоча Європа навряд чи наслідуватиме приклад Дональда Трампа, який розглядає можливість скасування статусу українських біженців у США, українці в еміграції все менше розглядають перспективу повернення додому.
Згідно з нещодавнім дослідженням Центру економічної стратегії (ЦЕС), української аналітичної групи, лише 43% біженців у всьому світі планують повертатися, порівняно з 74% два роки тому. Для багатьох важливо не тільки коли закінчиться війна, але й як саме. Зростаюча перспектива припинення вогню без членства України в НАТО чи ЄС, разом із продовженням російської окупації п’ятої частини країни, не вселяє особливої впевненості. Багато українців побоюються, що Росія незабаром знову нападе.
Інформаційний центр для біженців у Кракові, на півдні Польщі, працює активно навіть через три роки після початку війни. Проте запити змінилися. “На початку війни українці просили допомоги з пошуком житла та роботи. Тепер вони переважно шукають поради щодо отримання постійного місця проживання або польського громадянства”, – розповідає координаторка центру Людмила Дімітров. Курси польської мови користуються величезним попитом: “Щоразу, коли ми відкриваємо новий курс на 25 осіб, подається 400 бажаючих”, – додає вона.
Українські жінки, які становлять більшість біженців від війни, колись масово планували повернутися додому після закінчення конфлікту. Сьогодні більш вірогідно, що завершення воєнного стану призведе до ще більшого виїзду українців, особливо чоловіків призовного віку, яким наразі заборонено виїжджати. Дослідження ЦЕС стверджує, що країну можуть покинути понад 500 000 чоловіків. Оскільки це було б катастрофічним для українського ринку праці та здатності країни захищатися, Україна неохоче послаблюватиме обмеження. “Це може тривати довго”, – зазначає український депутат Олександр Мережко.
Тим часом українці в Європі пускають коріння. У Польщі частка біженців, переважно жінок, які працюють або активно шукають роботу, перевищила 67%. Уряд планує дозволити біженцям обміняти тимчасовий захист на посвідку на проживання, дійсну протягом трьох років. “Кількість заявників може становити кілька сотень тисяч, а може й усі”, – прогнозує заступник міністра внутрішніх справ Мацей Дущик.
Українці як працівники та платники податків набагато більше сприяють економіці Польщі, ніж коштують у гуманітарній допомозі. У 2023 році вони додали до ВВП країни до 1,1%, згідно з даними консалтингової компанії Deloitte. Навіть новий відтік людей з України не становив би проблеми. Рівень безробіття в Польщі становить лише 2,6%, що є найнижчим показником у ЄС. Без імміграції робоча сила країни скоротилася б до 2,1 млн осіб протягом наступного десятиліття через старіння населення, зазначає Анджей Кубісяк з Польського економічного інституту.
У більшості країн ЄС ситуація менш оптимістична. У Німеччині рівень зайнятості серед українських біженців наприкінці 2024 року становив лише 43%. Цей показник ще нижчий в Італії та Іспанії, хоча зростає майже всюди. У Німеччині біженці вважають відсутність догляду за дітьми найбільшою перешкодою. Інші, однак, звинувачують щедрі державні виплати. З майже 1,2 мільйона українських біженців у Німеччині понад 700 000 отримують соціальну допомогу в розмірі 563 євро на місяць. Політики від Християнсько-демократичного союзу запропонували скоротити виплати, щоб спонукати біженців до роботи.
Професійна інтеграція залишається викликом. У Польщі 48% іноземців, переважно українців, працюють на посадах нижче їхньої кваліфікації. У Німеччині 72% дорослих українських біженців мають університетські дипломи, але більшість працює на низькокваліфікованих роботах або безробітні. Перешкодами є мова та повільне або неможливе визнання професійних ступенів і сертифікатів.
Ці проблеми можна подолати. Інші – складніше. Анжеліка, вчителька музики з Вінниці, прибирає будинки та пакує одяг на складі в Кракові. Як і мільйони українців у Європі, вона стоїть перед непростим вибором. Залишитися в Польщі означало б більше часу далеко від чоловіка, який не може покинути Україну. Повернутися – ризикувати майбутнім своїх двох дітей. “Навіть якщо війна закінчиться зараз, вона почнеться знову”, – каже вона. “За таких обставин, яка мати захоче повернути свого сина в Україну?”