Верховна Рада України 25 квітня ухвалила у першому читанні законопроєкт №9510, авторства голови парламентського комітету з питань соціальної політики Галини Третьякової. Документ передбачає посилення відповідальності роботодавців за затримку виплати заробітної плати, зокрема введення пені, а також нові права працівників у разі прострочення виплат.
Згідно з текстом законопроєкту, у разі затримки виплати зарплати на понад 15 календарних днів після завершення місяця, за який вона нарахована, роботодавець буде зобов’язаний сплатити працівникові пеню. Розмір пені встановлюється трудовим або колективним договором, але не може бути меншим за облікову ставку Національного банку України за кожен день прострочення. Крім того, передбачено повне погашення заборгованості та компенсація втрати частини доходу відповідно до чинного законодавства.
Окремою нормою передбачено право працівника тимчасово припинити виконання трудових обов’язків у разі затримки виплати заробітної плати на строк понад 15 днів. Ця можливість має стати дієвим інструментом захисту трудових прав без необхідності судового розгляду.
У проєкті також закладено:
- право на стягнення через суд не лише заборгованої зарплати, а й пені та компенсацій;
- створення державної гарантійної установи для захисту прав працівників у разі неплатоспроможності роботодавця;
- виплату компенсації у розмірі до трьох середньомісячних заробітних плат у разі банкрутства підприємства;
- включення періоду, за який виплачено компенсацію, до страхового стажу.
Законопроєкт передбачає, що компенсації у разі неплатоспроможності роботодавця стосуватимуться лише тих боргів, які заявлені у межах господарського провадження, відкритого після набуття законом чинності.
Як зазначає Третьякова у пояснювальній записці, заборгованість із зарплати на активних підприємствах станом на 1 лютого 2022 року перевищувала 3,1 млрд грн. Найбільші суми накопичено в промисловості, державному секторі та на підприємствах, що фінансуються з бюджету.
У Міністерстві фінансів законопроєкт не підтримали, зазначивши, що його реалізація може призвести до додаткових витрат з державного бюджету, зокрема у разі створення гарантійної установи.