В Україні, відповідно до закону, пенсійний вік настає в 60 років. Але після війни пенсія в 60 років буде недоступною для більшості українців. І справа не лише у страховому стажі, якого багатьом може забракнути для виходу на пенсію, але й у тому, що забезпечувати виплату пенсій буде нікому. Україна стрімко втрачає працездатне населення.
Про це, зокрема, заявила міністр соцполітики Оксана Жолнович, яка взяла участь у форумі “Демографічне майбутнє України: стратегія стійкості та відновлення”.
За словами очільниці Мінсоцполітики, вже сьогодні ситуація з виплатами пенсій в Україні виглядає більш ніж проблемною. Відповідно до статистики, на одного працюючого українця вже припадає один пенсіонер. Нині коефіцієнт заміщення зарплати пенсією становить в Україні близько 0,3, тобто середній пенсіонер отримує приблизно до 30% від своєї колишньої зарплати. При цьому державі доводиться дотувати пенсії із держбюджету, бо надходжень від ЄСВ не вистачає на виплату пенсій.
Після війни проблема з пенсіями загостриться
Після війни ситуація погіршиться. Адже демобілізують чимало військовослужбовців, які нині отримують непогану зарплату. І, відповідно від їхніх зарплат, йдуть непогані відрахування до Пенсійного фонду. Тобто після війни у Пенсійного фонду не буде й тих грошей, що є зараз.
Отже коефіцієнт заміщення може ще знизитись. Тоді вже пенсіонери отримуватимуть не 0,3, а наприклад, 0,2 від своєї зарплати. А тим часом, ціни на все навряд чи будуть нижчими. Отже, вижити на пенсію буде неможливо.
Відповідно до підрахунків, Україні потрібно ще щонайменше 6 мільйонів працездатного населення, яке платитиме ЄСВ. Тоді може йти мова про збереження пенсійних виплат, принаймні, на теперішньому рівні.
Де взяти “додаткових” людей?
Навіть якщо зараз з якогось дива зросла би народжуваність в Україні, то свіжа робоча сила з’явилась би на ринку праці не раніше ніж через 20 років. А виживати країні та пенсіонерам потрібно буде вже зараз. Отже, збільшення народжуваності – дуже перспективний шлях, але він потребуватиме багато часу.
Є два шляхи збільшення кількості працездатного населення вже зараз, каже Жолнович. Один – це повернення українців з-за кордону. І не лише тих, хто виїхав туди як біженець з початком повномасштабної війни, але заробітчан, які ще до війни працювали в Європі. Ще один шлях – залучення іноземних мігрантів, які захочуть тут працювати, а можливо і зв’язати свою подальшу долю з Україною.
Однак обидві ці ідеї також не виглядають бездоганними. Українські трудові мігранти навряд чи захочуть покидати “насиджені” місця в ЄС, а іноземці, знову ж таки, прагнутимуть до ЄС, бо там і зарплати пристойніші, і прав більше гарантують.
Залишається єдиний шлях – продовження трудового життя на пенсії. А отже, країна має створювати прийнятні умови для залучення до роботи людей похилого віку. А крім того, після війни ще й буде немало молодих інвалідів, які також потребуватимуть соціальної адаптації та інклюзії у трудовий ринок.
“Тому нам необхідно вже сьогодні думати про те, що таке громадське здоров’я, потрібно створювати максимально інклюзивне середовище, щоб зберігати нашу активність і так само дуже серйозно працювати над постійним розвитком наших людей протягом життя. Тобто над культурою сталого розвитку”, — наголосила Жолнович.