Юрій Брель після поранення на фронті працює в ТЦК 7 днів на тиждень, не маючи змоги звільнитися із ЗСУ за власним бажанням, оскільки йому не оформляють інвалідність. У зв’язку з цим він завжди може зіткнутися з критикою з боку простих українців через роботу в ТЦК.
В інтерв’ю Hromadske українець розповів про пристрасть до спорту і про те, як був змушений забути про хобі на певний час у 2014 році, коли добровольцем поїхав на фронт. Згодом він повернувся до рідного Червонограда, де організовував військові тренування, але після початку повномасштабної війни знову вирушив на фронт, де й отримав поранення.
Під час одного з обстрілів, він, спускаючись у бліндаж, зачепився ногою і досі не може її відновити. Як розповів Юрій, після поранення його перевели працювати в ТЦК, діловодом із робочим графіком – сім днів на тиждень без вихідних.
“Якщо є здоров’я, то життя триває, а без здоров’я – кому ти потрібен. Мені потрібен час, щоб займатися спортом і відновленням. Але я не можу сказати в ТЦК: все, я сьогодні не прийду працювати, тому що пішов займатися”, – заявив Юрій.
Ті обов’язки, які на нього поклали, йому не подобаються. Він не готовий сидіти цілий день у кабінеті та вести електронний облік даних, приймати та надсилати листи. Юрій, за його словами, звик до активного способу життя. Його дружина, своєю чергою, радіє, що чоловіка перевели в рідне місто, де він має змогу ночувати вдома.
“У казармах немає умов для людей із травмами. Йому там було важко”, – зазначила вона.
Але також жінка зазначила, що через роботу в ТЦК люди швидко змінюють думку про людину, зокрема, про її чоловіка.
“Мене ухильники не бісять. Якщо боїшся – нехай буде, але мовчи. Мене бісить весь цей негатив щодо ТЦК у соцмережах, що вони такі-сякі, людей забирають, або коли кажуть, що хай військові з ТЦК самі йдуть на фронт. Я вже відповідала в коментарях: віддайте моєму чоловікові здорову ногу – і він піде воювати”, – заявляє Тетяна.