Молоді українці, які підписали контракти із ЗСУ за програмою 18-24, розповіли виданню The Guardian, що мотивувало їх піти на війну з Росією.
Так, 20-річний новобранець із позивним “Лунтик” каже, що не боїться смерті.
“Я приїхав сюди не грати в кішки-мишки. Я знаю всі ризики. Я розумію, що є ситуація, коли я можу не повернутися”, – каже Лунтик.
Він втратив одного зі своїх братів у боях під Бахмутом, але вступив до війська не лише для того, щоб помститися, а й щоб спробувати звільнити територію України від російських загарбників.
“Коли злодій приходить у ваш дім і ви боїтеся, що він може зашкодити вам або вбити вашу дружину, ви вживете заходів і, якщо необхідно, вб’єте злодія”, – каже він.
Ще один новобранець, 22-річний Володимир, каже, що хотів піти в армію, тому що “якщо мої діти коли-небудь запитають мене: “Тату, що ти робив під час війни?”, я просто хочу мати для них правильну відповідь. Я хочу, щоб вони зрозуміли, що я захищав свою країну, як і наші батьки”.
Він розповів, що після повномасштабного вторгнення він спочатку записався до територіального оборонного підрозділу у Волинській області. Після того, як зрозумів, що війна не прийде в цю частину країни, і бажаючи зробити більше, він мав намір вступити до Третьої штурмової бригади, але, за його словами, його відрадили друзі.
“Вони сказали, що якщо ти підеш туди, то можеш скоро померти”, – розповів він.
Молоді новобранці кажуть, що не очікують відправки на передову до червня. “Лунтик” буде в розвідувальному підрозділі, у той час як Володимира призначено на більш небезпечну роль піхотинця, де очікувана тривалість бойового життя може бути короткою. Обидва кажуть, що розраховують повернутися в армію після того, як відслужать перший рік, після короткої відпустки. Але, як підкреслює Лунтик: “Перше, що мені потрібно зробити, – це вижити”.
Новини про життя людей, соціальні зміни, історії українців, громадські ініціативи та культурні тенденції. Усе, що відображає настрої та події в українському суспільстві, — читайте в розділі «Суспільство».