Колишній фронтовик Олександр Мацько, який сім років провів на передовій у складі 95-ї бригади, розповів, чому служба у ТЦК – не подарунок. І чому поранені військові, опинившись у військкоматах, усіма силами намагаються звільнитися чи хоча б перевестися кудись подалі від цієї “страшної роботи”.
В інтерв’ю “Головкому” Мацько пояснив, що справжні проблеми з мобілізацією почалися не в ТЦК, а куди вище – у кабінетах політиків. Але стріли летять саме до військкоматів, а не до тих, хто реально провалив процес. І, як зізнається боєць, працювати там важко не лише фізично, а й морально.
“Зараз поліція дуже рідко затримує тих, хто нападає на військових ТЦК або безпідставно їх ганьбить. Зараз усі камені летять у ТЦК. І це несправедливо, – каже Олександр.

Він визнає: так, іноді військкоми перегинають палку. Але точно не скрізь:
“Щоб так заламували руки і кидали силоміць у бусики – у Полтавському ТЦК такого немає, принаймні, не було досі, коли я служив там. Схопити за руки, коли хтось збирається бігти чи покричати – так, буває таке, але в буси у нас не пакували”.
Історій про масове “полювання на людей” насправді, за його словами, набагато менше, ніж у вірусних відео в інтернеті.

Наразі Мацько сам пройшов медкомісію, отримав інвалідність та офіційно звільнився. І він не один такий: за його словами, багато поранених фронтовиків у ТЦК мріють про те саме – тому що роздавати повістки під плювки та погрози, та ще за 20 тисяч гривень на місяць, бажання мало в кого.
“Намагаються отримати інвалідність і звільнитися, або перевестися в інші тилові частини, щоб не вручати повістки”, – каже він.
Новини про життя людей, соціальні зміни, історії українців, громадські ініціативи та культурні тенденції. Усе, що відображає настрої та події в українському суспільстві, — читайте в розділі «Суспільство».

